Профільний комітет ВР не схвалив "приватизацію Почаївської лаври"

Комітет ВРУ з питань культури і духовності не погодив законопроект, яким з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації, мали виключити споруди Почаївської лаври.

Про це ІП повідомив народний депутат України (фракція "Батьківщина"), голова підкомітету з питань охорони та популяризації культурної спадщини Олександр Бригинець.

Комітет пропонує не включати до проекту порядку денного сесії ВРУ цей проект, як такий, що грубо порушує один із найважливіших принципів відносин церкви і держави - принцип рівності релігійних організацій перед законом, а також може спровокувати гостре громадське протистояння на релігійному ґрунті в Україні.

"Такі унікальні та цінні з точки зору культурної спадщини об’єкти, як Києво-Печерська лавра, Софія Київська, підмурівки Десятинної церкви і, звичайно, Почаївська лавра повинні залишатися загальнодержавною власністю, - заявив Бригинець. -  Мені страшно уявити, якби об’єкти, наприклад, Києво-Печерської лаври були у власності якоїсь з релігійних громад, враховуючи те, як церковники лаври ставляться до історичних об’єктів".

Крім цього, відповідно до проекту з Переліку пам’яток, що не підлягають приватизації автори законпроекту планували виключити шість об’єктів пам’ятки XVIII – XX сторіччя Почаївської лаври (охор. №672/0) в м. Почаїв, вул. Возз′єднання, 8: собор Успіння Пресвятої Богородиці (1771 – 1784 рр..) охор. № 672/1, собор Святої Трійці (1912р.) охор. № 672/2, келії монастирські (1771 – 1780 рр..) охор. №672/3, будинок архієрейський (1820 – 1825рр..) охор. № 672/4, дзвіниця (1861 – 1871рр..) №672/5 та корпус надбрамний (1835р.) охор. №672/6.

Як відомо, позаминулого року подібний законопроект уже пропонувався на розгляд Верховної ради України, але так і не був унесений у порядок денний. Тоді документ містив ще інші об’єкти культурної спадщини, зокрема, приміщення церков у Криму, храмів Києво-Печерської лаври та Софії Київської.

Почаївська Лавра - чоловічий монастир Української Православної Церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври, другий після Києво-Печерської. Знаходиться у Почаєві Тернопільської області.

За легендою, заснований у 1240 році ченцями Печерської Лаври, які втекли від монголо-татар. Уперше згадується в документах у 1527 році. В XVII сторіччі був центром антиунійної боротьби.

З 1713 до 1832 року Почаївська лавра була греко-католицьким монастирем. В цей час було розбудовано більшість із відомого нині архітектурного комплексу лаври. З 1730 року діяла друкарня, яка видала майже 200 книжок, серед них і популярні нині колядки.

З 1832 року монастир знову стає православним, у 1833-му отримує статус лаври. З 1905-го - центр чорносотенного руху регіону. В 1920-39 рр. належав Польській Православній церкві.

Про святого УПЦ МП Амфілохія Почаївського, який допомагав воїнам УПА, читайте в розділі "Тексти"

Осмислений рух до голодовбивства. Як Сталін йшов до «великого переламу»

Останнім часом посилюються спроби влади РФ виправдати Сталіна щодо Великого голоду на досить своєрідному ґрунті – мовляв, оступився, наробив дурниць через недосвідченість.

Севастополь – місто української слави. Про українців у Кримській війні

Росія у цій війні воювала переважно українськими руками – до 50% війська Імперії складали солдати, матроси і офіцери українського походження, причому матроси-українці складали близько 70% Чорноморського флоту.

Чи можна принизити Генія?

Наші предки жили у світі, відмінному від нашого. У світі, де Добро і Зло, Герой і Лиходій були чітко розділені і знаходились у постійному непримиренному антагонізмі. Релігійна свідомість вимагала устремління до святості, і навіть її антипод – комуністичний атеїзм у ХХ-му столітті змушений був на місце Святого письма встановити "Моральний кодекс будівника комунізму", який формально мало чим відрізнявся від загальноприйнятих моральних норм і так само вимагав від людини чітко визначеної громадянської позиції, моральної чистоти і принциповості.

ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна

Наприкінці 1956 року з Великої Британії відбув корабель у Південно-Східну Азію, на борту якого перебували Юліан Заблоцький (керівник дипломатичної місії) та Володимир Косик (заступник керівника). До Тайбею, столиці острова, вони прибули 25 лютого 1957 року