У Києві презентують "Хроніку колективізації і Голодомору"

Інститут Критики та видавництво "Критика" запрошують 
на презентацію нових книг синтези Людмили Гриневич 
"Хроніка колективізації та Голодомору в Україні".

Про це ІП повідомили у видавництві "Критика".

Будуть презентовані 2-а і 3-я книги тому І "Початок надзвичайних заходів. Голод 1928–1929 років".

У чотиритомному виданні уперше детально висвітлено щоденне життя українського суспільства від грудня 1927-го аж до кінця 1933 року.

За твердженням видавців, робота кандидата історичних наук Людмили Гриневич "пропонує читачеві цілком новий погляд на передісторію, соціополітичний та культурний контекст, власне перебіг і наслідки голоду-геноциду в Україні, переосмислює його причини, обставини, підґрунтя та періодизацію, дає чітке уявлення про масштаби, форми опору українського селянства, про щільний зв’язок соціальних і національних мотивів в антирадянських настроях населення республіки, увиразнює геноцидну сутність Голодомору".

У першій книзі тому І, виданій у 2008 році, йдеться про період від грудня 1927 до жовтня 1928 року, коли реквізиції хліба й інші надзвичайні заходи й недорід спричинили в Україні голод 1928–1929 років.

Друга книга висвітлює життя українського суспільства в обставинах недороду та голоду від листопада 1928 до червня 1929 року. 

Третя книга підсумовує хронологічний виклад подій у першій та другій книгах і містить ґрунтовну наукову розвідку про життя українського суспільства наприкінці 1920-х років.

Авторка доводить, що голод 1928–1929 років, хоч і стався на тлі недородів, був наслідком дій радянської влади – політики творення голоду.

Загалом у трьох книгах тому І вміщено близько 700 чорно-білих і кольорових 
ілюстрацій – світлин, кінокадрів, малюнків, карикатур, репродукцій живопису,
 плакатів тощо.

Час і місце заходу: п'ятниця, 11 січня, о 17:00 
в Бібліотеці ім.Антоновичів НаУКМА (Київ. вул. Сковороди, 2).

Зустріч відбудеться за участи авторки, Людмили Гриневич (Інститут історії НАН України), 
а також Григорія Грабовича (Гарвардський університет / Інститут Критики), 
Станіслава Кульчицького (Інститут історії НАН України), 
Геннадія Боряка (Інститут історії НАН України), 
Володимира Василенка (Києво-Могилянська академія), 
Мирослава Поповича (Інститут філософії НАН України), 
Юрія Шаповала (Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України), Миколи Рябчука (Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України).

Модератор: Андрій Мокроусов.

Плануються до видання такі томи "Хроніки...":

Том ІІ
Початок форсованої колективізації, розкуркулення та масова депортація.
Війна селянства проти радянської влади (липень 1929 – вересень 1930)

Том ІІІ
Суцільна колективізація та друга хвиля депортацій (жовтень 1930 – 1931)

Том ІV
Голод і Голодомор (1932–1933)
у двох книгах.

Читайте на ІП конспект лекції Людмили Гриневич "Нелояльність українців до радянської влади у 1917-1941 роках"

«Зараз формується "жива пам’ять"», - Роза Тапанова

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.