Спецпроект

У Берліні "перезавантажили" Музей Капітуляції

Після капітальної реконструкції та оновлення експозиції знову відкрився німецько-російський музей "Берлін-Карлсхорст". Журналісти побували у новій експозиції.

Про це пише dw.de.

За часів НДР у цьому будинку з 1967 року перебував "Музей капітуляції". Після виведення з Німеччини Західної групи радянських військ його закрили, але була досягнута міждержавна домовленість, за якою об'єднана Німеччина взяла на себе зобов'язання зберегти на своїй території і підтримувати в належному стані радянські військові пам'ятники, солдатські кладовища та меморіали. І в 1995 році оновлений музей під уже новою назвою відкрився знову.

Уряд ФРН виділив на оновлення експозиції та зміну дизайну залів музею історії Другої світової війни два мільйони євро. Дещо додали і з російської казни.

Голова німецько-російської громадської опікунської ради музею Алєксандр Ніконов говорить про "унікальність" музею, оскільки його вирішили створити разом два колишніх противника, які воювали один з одним. За словами Никонова, музей показує "всю трагедію війни і всю складну російсько-німецьку історію" [показово, що вони говорять тільки про російську, а не про всю радянську історію - ІП]

Бернд Нойман відзначив також той факт, що "незважаючи на вину Німеччини за цю війну, на виставці знайшлося місце і для розповіді про долю німецьких полонених у радянських таборах, а також про страждання цивільного населення Німеччини".

Зовсім новим німецько-російський музей не став. Основу його експозиції склали предмети колишнього "Музею капітуляції", які Центральний музей збройних сил Російської Федерації передав німцям у довгострокове і безоплатне користування.

Всі інші зали постійної виставки зазнали помітної зміни, відбулося свого роду "перезавантаження". Експонати демонструються в залах, оформлених у новому, сучасному і строгому дизайні. У вітринах стало менше зброї та предметів військового вжитку тих років, зате більше фотографій, свідчень очевидців, архівних документів та публікацій, відео-та аудіоконтенту.

Відвідувач музею проходить через десять залів, кожен з яких присвячений одній з сторінок історії. Починається виставка з відносин Німеччини і СРСР в період з 1914 до 1941 року, потім - хроніка війни, розділи, що розповідають про радянських і німецьких військовополонених, про злочини нацистів на окупованих територіях і про партизанський рух, про антигітлерівської коаліції, капітуляції, наслідки війни.

Зовсім нових експонатів на виставці небагато. Директор музею Йорг Морро (Jörg Morre) відразу зміг назвати тільки два - шинель радянського військовополоненого і сигнальний ліхтар, за допомогою якого військові регулювальники на льоду Ладозького озера показували водіям вантажівок, де проходить "дорога життя".

А ще до пояснень російською та німецькою мовами додали написи по-англійськи, що, зауважив Морро, "ледь не звело з розуму графічних дизайнерів", але було необхідно у зв'язку із зростанням числа відвідувачів з інших країн.

При цьому прибрали з вітрин і перенесли до бібліотеки 120 книг, скоротили розділ, який розповідав про взаємні "образи ворога". "Тут було два зали, - пояснив Морро, - тепер залишилося 2-3 вітрини". Скорочено також розділ, присвячений праці підневільних працівників "третього рейху". Про них тепер багато можна докладно дізнатися в інших берлінських музеях.

Але такі гострі теми, як пакт про ненапад і договір про дружбу і кордон між Гітлером і Сталіним, про згвалтування німецьких жінок солдатами Червоної Армії в кінці війни або про розстріл польських військовополонених у Катині, представлені в музеї з 1995 року і залишилися в оновленій експозиції практично в незмінному вигляді, сказав Йорг Морро.

"Ми не створювали новий музей, він вже був, - додав Ніконов. - Тому всі основні важкі суперечки пройшли тоді, коли ми готували експозицію до 1995 року". Тепер же, за його словами, дискусії "не носили принципового, жорсткого і суперечливого характеру".

Ніхто не заперечував тих чи інших історичних фактів. Питання було в тому, сказав Ніконов, "як піднести їх, щоб не поранити почуття ані німців, ані росіян, ані українців, ані білорусів". Головна відмінна риса експозиції в музеї "Берлін-Карлсхорст" - погляд на війну 1941-1945 років з урахуванням обох точок зору -  радянської та німецької.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.