Спецпроект

Музей окупації Латвії відзначить 20-річчя

На площі Стрелнієкув Ризі в понеділок відзначають 20-річчя Музею окупації Латвії, Об'єднання вільних латишів світу (ОВЛС) закликало латишів у всьому світі відзначити цей ювілей.

Про це пише delfi.lv.

Перша виставка в Музеї окупації відкрилася 1 липня 1993 року. Її експозиція розповідає про радянську окупацію Латвії в 1940 році.

Напередодні цього ювілею президент Андріс Берзіньш дав співробітникам музею інтерв'ю, в якому високо оцінив роботу і значення Музею окупації і побажав терпіння і рішучості у подальшій роботі.

Нагадаємо, що у грудні 2010 року президент України Віктор Янукович відмовився відвідати цей музей, хоча візит у нього передбачений державним протоколом Латвії.

Музей окупації Латвії (латиш. Latvijas Okupācijas muzejs) - музей в Ризі, експозиція якого висвітлює період історії Латвії з 1940 до 1991 року.

Цей період підрозділяється творцями експозиції на три етапи, які мають такі назви: "перший рік радянської окупації (1940-1941)", "окупація нацистською Німеччиною (1941-1944)" (спеціальний відділ присвячений Голокосту на території Латвії) і "повоєнна радянська окупація (1944-1991) ".

Заснований в 1993 році. Фонди Музею складають близько 30 тисяч документів, фотографій, письмових, усних та матеріальних свідчень, що відображають історію Латвії з 1940 по 1991 рік, а також пам'ятні речі з місць ув'язнення і спецпоселення.

У дослідницькій роботі музею беруть участь вчені як з самої Латвії, так і з Швеції, Великобританії, США, Росії. Проект "Збір відеосвідчень осіб, які пережили депортацію" проводиться за підтримки Єврокомісії в рамках її програми "Культура-2000".

Дивіться також: "Екскурсія музеєм окупації Латвії. ФОТО"

Теми

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.