Спецпроект

Предмети християнського культу презентували в музеї імені В. Тарновського

5 липня 2013 р. у Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського (Вал) відкрилася виставка «Ab ovo. Предмети християнського культу X–XIII століть у зібранні Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського», підготовлена до 1025-річчя хрещення Київської Русі.

Про це пише prostir.museum.

На виставці представлені 70 предметів християнського культу із зібрання українських старожитностей Василя Тарновського та з розкопок і розвідок чернігівських археологів кінця ХІХ – початку ХХІ століть на Чернігівщині.  
Найбільш цікавими є візантійські хрести-енколпіони X–XII ст. Енколпіон (у перекладі з грецької "на грудях") – складений двостулковий хрест-релікварій, призначений для зберігання часточок мощей, Хресного Древа або вторинних реліквій. Зазвичай їх носили поверх одягу. Спочатку енколпіони завозилися з Візантії, але вже з XII ст. поширюється серійне виробництво давньоруських натільних хрестиків та енколпіонів, іконок та амулетів-змійовиків. Для виготовлення хрестів-мощовиків використовували тільки метал, переважно мідний сплав.

Натільні хрестики, репрезентовані на виставці, виготовлені не лише з металу, але й з каменю, кістки та стінки фаянсової посудини.

Привертають увагу іконки – свинцева (Богоматір з немовлям) ХІІ ст. та кам’яна різьблена (Гроб Господній) ХІІІ ст.

Окрім того, експонуються ручні кадильниці-кацеї та лампадка, які використовувалися у церквах та вдома.
Виставка працюватиме до кінця жовтня.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.