Спецпроект

На території Софійського музею розпочалися археологічні розвідки

На території Софійського музею було розпочато розвідувальні археологічні дослідження задля визначення напрямів і масштабів розкопок на наступні роки. Археологічну розвідку зумовила потреба в чіткому визначенні локалізації решток храму ХІ століття, стратиграфії ділянок, потужності культурних шарів тощо.

Про це пише prostir.museum.

"Для досліджень закладено три шурфи, – повідомив завідувач сектору археологічних досліджень заповідника Тимур Бобровський. – В одному шурфі на ділянці колишнього митрополичого саду вже відкрито залишки храму XI століття. Деякі з дослідників вважають, що це той самий згадуваний у літописах храм Святої Ірини. Однак глибші дослідження проводитимуться наступного року. Другий та третій шурфи закладено для дослідження стратиграфії та особливостей культурного шару власне садиби Софійського собору".

Науковець також розповів, що завдяки археологічним розкопкам, націленим на розвідувальне вивчення території, минулими роками було знайдено залишки мурованої давньоруської лазні XI століття та фрагмент стародавньої огорожі митрополичої садиби. У попередні роки на території садиби археологи наштовхнулись на фундаменти різних споруд XVII століття. Їхні повторні дослідження, на думку Тимура Бобровського, дозволять знайти входи до підземних комплексів і господарських льохів садиби Софійського собору.

Археологічні пошукові дослідження проводяться спільною експедицією Національного заповідника "Софія Київська" та Інституту археології НАНУ під керівництвом члена-кореспондента НАНУ Гліба Івакіна.

Теми

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.