"Козаки" на Донбасі сплюндрували пам'ятну дошку соратнику Стуса. ФОТО

У Дружківці (Донецька область) заляпали фарбою пам'ятну дошку Олексі Тихому на фасаді місцевої бібліотеки.

Про це Історичній Правді повідомив голова Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого Євген Шаповалов.

За словами Шаповалова, в лютому в Дружківці на вихідних "влаштували козацько-імперську істерію": "Залякали все місто приїздом якихсь віртуальних" бандерівців і "майданців". Привезли на площу Октябрьську два автобуси тітушок і намагалися зіштовхнути лобами дружківчан, організувати бійки та безлад".

 Фото: Євген Шаповалов

"Активну участь в цьому приймали так звані "донські казачкі", - повідомив донеччанин. - Цікаво, що отаманом-хорунжим у них є наш мер Валерій Сергійович Гнатенко. Козаки відкрито виступали за введення в Донбас російських військ і відокремлення Донбасу від України".

Єдиним наслідком недільного козацького шабашу було осквернення пам'ятної дошки Олексі Тихому. Її залили фарбою.

 

Олекса Тихий (1927-1984) жив і працював у Дружківці, в селищі Олексієво-Дружківка. Дисидент, правозахисник, співзасновник Української Гельсінської групи, простий учитель. Убитий у Пермській тюремній лікарні.

Дивіться також: "Олекса Тихий. Думки про рідний донецький край (1972)"

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.