Спецпроект

Сьогодні - 65 років Музею Шевченка в Києві

24 квітня 2014-го Національний музей Тараса Шевченка відзначає 65 років з дня відкриття першої експозиції (тоді ще Державного музею) у Києві на бульварі Тараса Шевченка, 12.

Про це ІП повідомили у прес-службі музею.

Шлях до створення єдиного національного шевченківського осередку був складним і тривалим: приватна збірка Василя Тарновського, Музей українських старожитностей у Чернігові, Галерея картин Шевченка в Харкові, Республіканська ювілейна шевченківська виставка, Центральний державний музей Т. Г. Шевченка у Києві.

22 червня 1948 року була прийнята постанова "Про відкриття Державного музею Т.Г.Шевченка в м.Києві на бульварі Т. Шевченка, 12".

Новому музейному закладу передавалися всі експонати, що перебували тимчасово у Харкові, а також малярські роботи Шевченка зі збірок музеїв Української РСР та інших республік.

Організації музею сприяли українські культурні діячі: П. Тичина (нарком освіти УРСР), М. Бажан (голова урядової комісії), академік О. Білецький, шевченкознавець Є. Кирилюк, художники В. Кричевський, М. Бурачек та інші.

На початку березня 1949 року відбувся перегляд новозбудованої експозиції комісією, а 23 квітня РНК УРСР винесла Постанову про відкриття музею, першим директором якого було призначено Миколу Івановича Мацапуру. Це стало однією з найвизначніших подій в історії вшанування пам’яті Тараса Шевченка.

У 1989 році до 175-річного ювілею Т. Г. Шевченка після капітального ремонту та наукової реставрації приміщення було відкрито другу експозицію, оновлення якої відбулося 2006 року.

31 березня 2001 року музей отримав статус Національного.

У 2014 році до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка у музеї було проведено ремонтно-реставраційні роботи, підготовано і відкрито нову експозицію, де вперше за всю історію музею в приміщенні на бульварі Т. Шевченка, 12 створено умови для постійного представлення доробку Тараса Шевченка-художника (як живопису, так і графіки) в оригіналах.

Прес-служба зазначає, що в музеї:

"створивши історичний, літературний, художній контекст, показано значення Тараса Шевченка для України, означено його вагоме місце у світовій культурі через історію геніальної людини, що складається з історії про родовід; історії про те, як і чому представник петербурзької богеми, на якого чекало блискуче майбутнє успішного, модного й вочевидь благополучного художника, обирає інший шлях – для себе й свого народу, – уклавши "Кобзар" 1840 року.

Тобто, це розповідь Історії про людину, яка завжди робила вибір не на користь власних інтересів, а заради конструювання словом генія достойного майбутнього його країни".

Дивіться також інші матеріали за темою "Ювілеї"

Причини масового полисіння дітей у Чернівцях влітку 1988 року

Взятися за написання цієї статті спонукали мене публікації, у яких протягом 30 років після трагедії, що зачепила багатьох чернівчан, продовжують поширювати брехню про причини масового полисіння у Чернівцях. І найголовніше, що змусило це зробити - передчасний відхід у вічність мого колеги по роботі та товариша - Анатолія Галіна, який у часи тоталітарного режиму не побоявся піти проти системи, завдяки зусиллям якого стали відомі справжні причини полисіння у Чернівцях влітку 1988 року.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.