СБУ оприлюднила архіви про сталінські репресії 1937-38 років. СКАНИ

До дня пам’яті жертв політичних репресій Галузевий державний архів Служби безпеки України підготував і оприлюднив архівні матеріали про добу Великого терору 1937-1938 років.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

За словами заступника директора Архіву СБУ історика Володимира Бірчака, "Великим терором" називають масові арешти та розстріли людей, що відбувалися у 1937-1938 роках в Радянському Союзі.

"Розпочата та керована Йосипом Сталіним хвиля репресій охопила не лише "контрреволюційний і антирадянський елемент", але й членів комуністичної партії, апарат безпеки і, звичайно, національні меншини СРСР", - зазначив Бірчак.

Довідка на особливо уповноваженного Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР Рубінштейна Наума Львовича з переліком займаних посад

Серед колекції документів є накази наркома внутрішніх справ СРСР, інформаційні повідомлення, особисті документи, листування та фотографії репресованих.

 Фотографія колишнього начальника 3-го відділу управління НКВС по Вінницькій області Запутряєва О. М.

"Ми оприлюднюємо й матеріали слідства та особисті документи працівників НКВС, що на початках були організаторами і виконавцями операцій Великого терору, а згодом стали його жертвами", - зазначив Бірчак.

 Січень 1939 року. Лист колишнього начальника УНКВС по Вінницькій обл. Корабльова Івана Михайловича. Пише, що вирішив покінчити життя самогубством через упереджене ставлення до нього після зняття з посади

Також працівники архіву відібрали документи, що висвітлюють цинізм, жорстокість та нелюдські методи карально-репресивної системи СРСР.

Ордер №6, виданий 2 лютого 1940 р. заступником Народного комісара внутрішніх справ Української Радянської Соціалістичної Республіки та заступником начальника Другого відділу Управління державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР на здійснення арешту та обшуку колишнього начальника 3 відділу УНКВС по Вінницькій області Запутряєва Олександра Михайловича

"Ми виявили, що особисті речі та одяг осіб, яких розстрілювали, забирали собі працівники НКВС, а згодом здавали їх до комісійних магазинів", - підкреслив історик.

Зведені відомості про кількість громадян, заарештованих і засуджених органами НКВС УРСР упродовж 1 січня – 31 грудня 1937 р. Дані подано в національному розрізі, згідно приналежності до різних типів організацій, статтей звинувачення, вироків тощо.

За словами Бірчака, у архівах знайдено довідки про смерть заарештованих у тюремних лікарнях із діагнозами "черепно-мозкова травма" та "кровотеча внутрішніх органів", що свідчить про жорстокі побиття на допитах.

 Довідка з Вінниці, 1938 рік

Копії цих документів архів СБУ передасть до Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили".

В довідці про найбільші "контрреволюційні" організації, викриті органами НКВС УРСР упродовж 1933–1937 рр. перераховується ряд організацій з кодовими назвами, кількістю арештованих i деталізацією засуджених до розстрілу та в заслання. Вказано дані по Київській, Донецькій, Чернігівській, Дніпропетровській та Одеській областях.

Зараз документи розміщені у відкритому онлайн-доступі в Електронному архіві українського визвольного руху avr.org.ua (збірка "Карателі та жертви - документи про "Великий терор" з Архіву СБУ").

 

 Інформаційне повідомлення голови КДБ при Раді міністрів УРСР Федорчука В.В. на адресу ЦК КПУ про виявлення місць поховання страчених людей в районі хутора Биківня Дніпровського району міста Києва. Їх знайшли підлітки з ДВРЗ. І це була вже друга "знахідка", уперше Биківнянські могили розкопали ще під час війни, в 1941 році.

Радянські державні комісії тричі (в 1944, 1971, 1987 роках) оголошували про те, що у Биківні поховані жертви нацистів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталіністів.

Судово-медична експертиза зробила остаточний висновок, що то були останки радянських громадян, страчених НКВС у 1936-1941 роках. У 1988 році жертви перепоховані до братської могили

Дивіться також інші матеріали за темами "Сталінізм" та "Архіви"

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.