Помер шістдесятник і дисидент Анатолій Шевчук

12 серпня 2015 р., у Житомирі у віці 78 років помер письменник-шістдесятник, політв’язень 1966–1971 рр. Анатолій Шевчук, повідомляє Харківська правозахисна група.

Народився Анатолій Шевчук 6 лютого 1937 року в Житомирі в сім’ї робітника. Доводився старшим братом письменнику Валерію Шевчуку.

Після середньої школи закінчив технічне училище за фахом будівельного майстра, але працювати за професією не міг через ваду серця. Через цю хворобу був комісований з армії. Влаштувався на роботу в Житомирську обласну друкарню і став найкращим в області лінотипістом. З юності болісно переживав утиски української мови та культури з боку влади. Завжди був прихильником незалежності.

 Анатолій Шевчук

З 1960 р. Анатолій Шевчук публікував у республіканській та обласній пресі новели та оповідання. 1962 його творчість обговорювалася в комісії роботи з молодими авторами Спілки письменників України. Підготував для видавництва "Радянський письменник" збірку новел.

Євген Сверстюк так відгукувався про творчість Шевчука в журналі "Зміна" № 12 за 1962: "Особливо приємно відзначити, що твори Шевчука виділяються серед творів багатьох професіоналів культурою форми, психологічною витонченістю і чистотою естетичного звучання".

1964 р. А. Шевчук домовився зі львівським мистецтвознавцем Богданом Горинем про друкування самвидаву. Працюючи в друкарні, Шевчук потай виготовляв лінотипний набір текстів, які Б. Горинь відвозив до Львова. А друкувався текст у майстерні одного львівського художника-графіка. 26 серпня 1965 Б. Горинь був заарештований, але набір у Львові не знайшли. Шевчук залишився поза підозрою.

Однак набір статті "З приводу процесу над Погружальським" (щодо підпалу Публічної бібліотеки в Києві 24.05.1964) Шевчук закопав на березі річки. На нього випадково натрапили підлітки і віднесли... в КГБ. 23 травня 1966 р. Шевчука заарештували.

На слідстві сказав, що машинопис статті знайшов у бібліотечній книжці, а набрав текст, щоб зробити брошуру, оскільки як книголюб колекціонує всілякі матеріали про бібліотеки. Цієї "легенди" Шевчук дотримувався до кінця. А коли стали виявляти його зв’язки зі Львовом – перестав відповідати на запитання.

У жовтні 1966 А. Шевчук засуджений за ч. 1 ст. 62 КК УРСР ("антирадянська агітація і пропаганда") до 5 р. ув’язнення. Карався в таборах суворого режиму Дубравлагу (Мордовія). У таборах входив до української громади, яка складалася з повстанців та молодих дисидентів. Передавав листи з описом життя в таборі про постійні приниження і знущання над в’язнями.

Один такий лист із табору № 17, а також троє оповідань і уривки з листів братові Валерію Шевчуку, письменникові, В'ячеслав Чорновіл опублікував у збірнику "Лихо з розуму" (1967). Неодноразово потрапляв до штрафного ізолятора (ШІЗО).

Після звільнення в 1971 р. Шевчук півроку перебував під адміністративним наглядом як такий, що "не став на шлях виправлення". Фактично нагляд тривав аж до проголошення незалежности.

Видав книжки "Вертеп добра і зла" (1991); "Чорний човен неволі" (1999); "Таємниця Федора Шведа" (2006); "Барви далеких літ" (2007); листування з братом Валерієм "Розмова з ворожим підслухом"; мав публікації у колективних збірниках, у пресі.

 2006 року А. Шевчук став лауреатом премії ім. Івана Огієнка. Указом Президента України від 26.11.2005 його нагороджено орденом „За мужність" ІІІ ступеня.

Перший Всеукраїнський Собор УАПЦ, 5-6 червня 1990 р.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

Пам’ять про війну: дискурс демократії та дискурс тоталітаризму

Сьогодні неспокутуваний злочин комунізму повертається примарою нового світового конфлікту. Тому конфлікт історичних пам'ятей має не лише політико-ідеологічну, а перед усім, етичну природу і пов'язаний із нерозкаяністю за злочини комунізму. Отож, хай із сьогоднішнім ювілейним ушануванням жертв Другої світової війни прийде до нас усвідомлення що тоталітарне будяччя проросло на нашому полі не випадково. У Ялті 1945-го знесилене людство залишило ті зерна. Наше завдання сьогодні те будяччя виполоти.

ГУЛАГівська «одіссея» Патріарха Володимира

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Спільний біль. Спільна історія. Дискусія до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.