Українські урядовці, парламентарі та громадськість виступили на захист російського історика Юрія Дмитрієва

У Росії ув’язнили науковця, який відкрив масові поховання в Сандармосі та оприлюднював імена катів з КГБ. Українська громадськість протестує проти ймовірного вироку в 15 років.

"Арешт голови Карельського "Меморіалу" Юрія Дмитрієва – це помста російської влади за розкриття виконавців репресій  у 1930-х роках", — йдеться в оприлюдненому сьогодні зверненні українських урядовців, парламентарів, правозахисників, істориків та громадських діячів.

13 грудня 2016 року Федеральна служба безпеки РФ заарештувала історика, голову карельського відділення Міжнародного історико-просвітницького, правозахисного і благодійного товариства "Меморіал" Юрія Дмитрієва.

За повідомленням радіо "Ехо Москви", офіційною причиною арешту пана Дмитрієва стало кримінальне звинувачення у виготовленні дитячої порнографії. Громадськість вважає цей арешт розплатою російської влади за розкриття істориком виконавців репресій  у 1930-х роках, та виступила із заявою на захист пана Дмитрієва.

Юрій Дмитрієв. Фото: Олена Халімон

"Такий привід для арешту пана Дмитрієва змушує згадати практику КГБ, який мав звичку "шити" дисидентам кримінальні статті, зокрема, В'ячеславу Чорноволу інкримінували зґвалтування, а Зиновію Антонюку — "дармоїдство", попередньо не даючи йому жодної можливості влаштуватися хоч на якусь роботу. Ситуація навколо Юрія Дмитрієва є яскравим свідченням того,  що в сучасній Росії справді повертаються до практики сталінських і брєжнєвських часів із тотальним беззаконням і тероризуванням власних громадян", — йдеться у поширеній сьогодні заяві українських істориків, урядовців, парламентарів та правозахисників.

Звернення до міжнародної громадськості з проханням виступити на захист Дмітрієва підписали:

- Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, Голови парламентських комітетів Ганна Гопко, Вікторія Сюмар та Микола Княжицький;

- правозахисники Олександр Павліченко, Голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод, Лідія Тополевська, директорка Центру правових і політичних досліджень "СІМ";

- історики: Андрій Когут, директор Архіву СБУ, Іван Патриляк, декан історичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Руслан Забілий, директор Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького", Олеся Стасюк, директорка Національного музею "Меморіал жертв Голодомору", Олеся Ісаюк, представниця Центру досліджень визвольного руху; Юрій Шаповал, головний науковий співробітник відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

- громадські діячі Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації, Тарас Шамайда, співкоординатор Руху добровольців "Простір свободи", Олег Слабоспицький, координатор Громадського сектору Євромайдану,  Ігор Розкладай, головний експерт групи "Політика національної пам’яті" Реанімаційного пакету реформ, Марко Супрун, т. в.о. директора ГО "Захист патріотів".

Незадовго до арешту Ю. Дмитрієва "Меморіал" зібрав і виклав у мережу Інтернет базу працівників органів державної безпеки Радянського Союзу під час Великого терору.

Пан Дмитрієв та його колеги провели гігантську роботу зі встановлення імен, прізвищ, звань, місць служби та інших даних працівників радянської держбезпеки у 1930-х роках. Незабаром після оприлюднення бази на адресу "Меморіалу" почали надходити недвозначні "рекомендації" згорнути проект та погрози.

"Ми висловлюємо свою підтримку Юрію Дмитрієву та тверду впевненість у тому, що справедливість рано чи пізно візьме гору, а злочинці комуністичного режиму будуть покарані", – говориться в спільній заяві. – "Ситуація навколо пана  Дмитрієва є яскравою демонстрацією того, що чекає як добросовісних дослідників історії ХХ століття, так і всіх прихильників вільної думки і слова там, куди може дотягнутися своїми руками Росія – спадкоємиця сталінського СРСР".

Нагадаємо, що для українців постать Юрія Дмитрієва має особливе значення, тому що саме він віднайшов поховання жертв розстрілів у Сандармосі, де у 1937 році співробітники НКВД розстріляли більше тисячі представників української культурної еліти.

Зокрема, Миколу Куліша, Леся Курбаса, Антона  Крушельницького з двома синами, Миколу Зерова, Валер'яна Поліщука, Мирослава Ірчана, Григорія Епіка та інших. Довгий час їхнє місце захоронення було невідоме, і тільки  у 1998 році Юрій Дмитрієв розшукав братську могилу української модерної культури.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита Андрея Шептицького, як і в життєписі його молодшого брата бл. свщмч. Климентія — Праведника Народів Світу, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв у часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.

Лютнева драма президента Бенеша

За столом в кабінеті президента Чехословаччини на Празькому Граді сидів сивий хворий чоловік. Президенту Едвардові Бенешу було лише 63 роки, проте постійні хвороби і тиск з боку політичних опонентів цілковито виснажили його. Президент щойно підписав призначення нового комуністичного уряду. Його держава, яку він власноруч засновував, будував і за яку бився десятиліттями, провалювалася в морок комуністичної диктатури. І під вироком Чехословаччині стояв його, Едварда Бенеша, підпис. Одного з найбільших демократів в історії центральної Європи ХХ століття.

Панас Мирний у 1917 році. Живий і голодний статський радник

Ні, Панас Мирний не помер у ХІХ столітті. Він та Іван Нечуй-Левицький - два письменники-класики, хто пережив революцію. І хоча його роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні" вивчали в школі всі без винятку покоління українців, для більшості цей факт - неабияка новина.