Поета Олександра Олеся перепоховали в Києві. ФОТО

Видатного українського письменника Олександра Олеся та його дрежину Віру Кандибу перепоховали на Лук'янівському цвинтарі м. Києва в неділю, 29 січня.

Панахиду за подружжям Кандиб відслужив Партріах Київський і всієї Руси-України Філарет у Володимирському соборі. 

"Багато борців за Україну поховано на чужині. Свій спочинок за межами України знайшов і поет Олександр Олесь,  сказав патріарх Філарет.  Зараз є багато патріотів, які патріоти лише на словах. А Олександр Олесь був патріотом на ділі. Він любив Україну і цю любов виражав у своїй поезії".

Патріарх закликав усіх молитися як за тих, хто віддавав життя за Україну в минулому, так і за тих, хто боронить державу на фронті.

На службі Божій були присутні також Президент України Петро Порошенко разом із дружиною Мириною Порошенко, мінстр культури України Євген Нищук, а також співачка Марія Бурмака, видавець Іван Малкович та ін.

Петро і Марина Порошенки. Фото: УНІАН
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 

Після заупокійної служби Олександра Олеся та Віру Кандибу поховали на Лук'янівському кладовищі в Києві.

"У своїх творах поет не раз доносив, що саме внутрішні чвари та розбрат, невміння об’єднатися заради великої мети, не раз призводили в історії України до трагічних наслідків",  сказав Петро Порошенко над могилою поета

 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 Фото: Бі-Бі-Сі Україна
 
 
 

Як відомо, 3 січня цього року прах Олександра Олеся та його дружини, який покоївся на Ольшанському кладовищі в Празі, ексгумували у зв'язку із закінченням терміну оренди.

Того ж дня Президент України Петро Порошенко дав вказівку міністрові закордонних справ Павлові Клімкіну забезпечити збереження праху Олександра й Віри Кандиб для того, щоб у подальшому перепоховати їх в Україні. Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман пообіцяв виділити кошти для перевезення праху до України. 

Олександр Олесь (справжнє прізвище Кандиба) — видатний український прозаїк, поет. Народився 1878 року на Сумщині. Першу збірку поезій "З журбою радість обнялась" видав 1907 року.

З 23 лютого по 1 квітня 1919 року  аташе Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині. Після поразки Української революції емігрував до Чехословаччини, де проживав до самої смерті 1944 року. Батько відомого українського письменника та члена ОУН Олега Ольжича.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?