Спецпроект

Перше зібрання експертів Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" відбулося в Києві

7-8 лютого 2017 року, у Києві, Україна, відбулося перше зібрання експертів з питань історії, пам’яті та Голокосту, що його ініціював Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр".

Учених, які зібралися на 2 дні для обговорення концепції розвитку проекту, привітав мер столиці, Віталій Кличко.

"Я вшанований, що так багато провідних вчених зібралися разом, — сказав В. Кличко. — Це не просто проект. Нам не потрібна ще одна будівля, нам потрібна пам'ять! Заради нашого майбутнього. Щоб така трагедія більше ніколи не повторилася! Я вірю, що з вашою допомогою, поступово, ми досягнемо успіху в створенні гідного меморіального центру і вшануємо пам'ять усіх жертв трагедії Бабиного Яру!"

У всьому світі працюють достатньо багато дослідників Голокосту, але лише деякі з них докладно знають, як відбувався Голокост в Україні. Не всі вчені  також мають досвід роботи у сфері увічнення та візуалізації цієї сторінки історії. Саме тому група експертів є різноманітною і складається з директорів дослідних центрів при меморіалах Голокосту, професорів та викладачів історії та суміжних дисциплін, а також наукових співробітників дослідних інституцій, серед яких:

Омер Бартов, професор Браунівського університету у США; 

Карел Беркгоф, старший науковий співробітник Нідерландського інституту військової документації та Центру з вивчення Голокосту й геноциду; 

Рей Брендон, науковий співробітник Фонду "Меморіалу пам’яті вбитих євреїв Європи"; 

Олег Будницький, директор Міжнародного центру історії та соціології Другої світової війни та її наслідків Національного дослідного університету "Вища школа економіки"; 

Владислав Гриневич, старший науковий співробітник відділу єврейської історії та культури Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України; 

Оксана Довгополова, професор кафедри філософії Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова; 

Діана Думітру, запрошений дослідник Центру євразійських, російських і східно-європейських досліджень Джорджтаунського університету; 

Аркадій Зельцер, директор Центру вивчення історії радянських євреїв у роки Голокосту, Міжнародний інститут досліджень Голокосту Яд Вашем; 

Софі Нагіскард, керівник культурних програм Меморіалу Голокосту в Парижі; 

Уве Ноймеркер, виконавчий директор Фонду "Меморіал пам’яті вбитих євреїв Європи"; 

Дітер Поль, професор сучасної історії з акцентом на Східній та Південно-Східній Європі в університеті Клагенфурта; 

Юрій Радченко, директор Центру досліджень міжетнічних відносин Східної Європи; 

Адам Ротфельд, міністр закордонних справ Польщі (2005); 

Поль Шапіро, директор Центру перспективних досліджень Голокосту Меморіального музею Голокосту у США; 

Барбара Енгелькінг, професор і керівник польського Центру вивчення Голокосту, Інститут філософії та соціології Польської академії наук.

Протягом 2 днів робочих сесій експерти обговорювали загальну концепцію майбутнього Центру, шукаючи відповіді на такі питання як: географічна цілісність, історія, що її буде розповідати Центр та предмет його досліджень. Розмір майбутньої експозиції та наповнення також викликали жваву дискусію.

Коментуючи болючу тему Голокосту та Бабиного Яру для українського народу, Адам Ротфельд зазначив, що пам’ять може бути різноманітною, але правда є лише одна. "Так, для націй це зіткнення із правдою є важким і неприємним, але відновлення історичної правди є надзвичайно важливим! Пам’ять — це освіта і знання, саме тому вона спрямована у майбутнє", — сказав А. Родфельд. 

Карел Беркгоф, науковий консультант проекту, у своїй промові зазначив, що консенсус серед експертів з приводу цього проекту є дуже важливим як для України, так і для світу. За словами К. Беркгофа, він та інші вчені зацікавлені у тому, щоб дослідити всі можливі шляхи пояснення цієї історії. 

Тімоті Снайдер, який не зміг прибути особисто, заявив про свою підтримку проекту і готовність до подальшої співпраці: "Відповідальність, яка лежить на вас, мабуть навіть більша, ніж здається. Ви повинні не просто пам'ятати це місце. Ви повинні допомогти всім зрозуміти і запам'ятати самий Голокост. Тому що без пам'яті Бабиного Яру, Голокосту від куль, Голокосту в Радянському Союзі неможливо пам'ятати і розуміти Голокост у цілому"

У подальшому, за результатами зустрічей експертів  планується створити Наукову Раду. Основними завданнями, що постануть перед Радою на даному етапі, будуть розроблення наукової концепції проекту, планування майбутніх дослідних програм, пізніше — супровід архітектурного конкурсу.  

Склад групи експертів є відкритим і має на меті постійне оновлення і розширення. Збори Наукової Ради планується проводити регулярно. Відкриття Меморіального центру заплановано в 2021 році — до 80-х роковин трагедії Бабиного Яру.

За задумом ініціативної групи Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр" — це унікальний простір, який сприятиме міжнародному діалогу та злагоді, створюючи платформу для дискусій з питань толерантності, справедливості й поваги і вибудовуючи порозуміння між культурами. Ініціатива керується принципами прозорості, відкритості та інклюзивності.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?