Михайло Грушевський під ковпаком ГПУ. Колекція документів онлайн. СКАНИ

До 100-річчя від дня створення Центральної Ради Центр досліджень визвольного руху публікує 43 документи зі справи-формуляра ГПУ на Михайла Грушевського в Електронному архіві українського визвольного руху.

Донесення агентів, протоколи допитів та особиста кореспонденція видатного науковця періоду його останніх років життя зберігаються в колекції документів із фондів Галузевого державного архіву СБУ.

1924 року колишній Голова Української Центральної Ради професор Михайло Грушевський повернувся до Києва, в Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Хоча радянська влада розглядала його як "буржуазного націоналіста", більшовикам було вигідно використати повернення колишнього супротивника з пропагандистською метою. Відтак авторитетного історика негайно взяло під нагляд Державне політичне управління — ГПУ.

Про міркування чекістів щодо використання фігури М. Грушевського на користь режиму дізнаємося з листа, якого ГПУ УСРР надіслало до Київського губернського відділу ГПУ. 

"Жодної вигоди для нас Грушевський на президентському кріслі Академії наук не являє. Першочергову важливість та значення для нас має посилення розбіжностей у верхівці української шовіністичної громадськості та, зокрема, з найсильнішою на даний час групою [Сергія] Єфремова і всередині неї", — наставляли всеукраїнські чекісти своїх київських підлеглих.

Гепеушники розуміли, що "наші /ГПУ/ завдання він не стане виконувати, а якщо б йому запропонувала цю роботу партія, то він, звісно, став би вимагати для себе становище члена ЦК, що, знову ж таки, неможливо".

Справа-формуляр ГПУ УСРР, заведена на М. Грушевського

У постанові про відкриття справи-формуляра № 1100 від 5 лютого 1925 р. зазначено, що на Грушевського є компромат як на "українського шовініста", що дає змогу звинуватити його в "антирадянській діяльності".

Самого Грушевського та його середовище оточили інформаторами, які доносили буквально про кожен його контакт. Уже 10 березня 1924 р. сексот "Запорожський" доносив про візит Грушевського до Всеукраїнської академії наук (ВУАН) і розмови, які він мав з її керівниками. 

Агент "Западний" телеграмою звітував про хід його розмов із Грушевським щодо написання "ідеологічно вивіреного" тексту його заяви після повернення в УСРР. З цього донесення дізнаємося, що в матеріалах ГПУ видатного історика називали псевдонімом "Старик". В інших документах трапляється варіант "Старець".

"Україна, — сказав Грушевський, — для мене дорожча понад усе, і може тому я як стара людина можу дивитися на життя України з історичної точки зору. У цьому моє розходження з комуністами і В. В. [імовірно, йдеться про Володимира Винниченка]", — читаємо у зведенні сексота ГПУ "Тичини" від  листопада 1926 р.

Доповідна ГПУ з доносом агента про діяльність М. Грушевського, 13 листопада 1925

Скрупульозно зафіксовано розмови, зустрічі, стосунки Грушевського та родину в донесеннях агентів "Бєлого""Німфи""Аспіранта""Свєтлової" та ін.

З 1929 р. Грушевського почали офіційно цькувати, а установи та комісії, очолювані ним, підлягали закриттю. У березні 1931 р. в Москві професора заарештували органи ГПУ. Колекція містить протоколи допитів Грушевського у зв'язку зі справою "Українського національного центру", яку фабрикували чекісти.

Зокрема  31 березня 1931 р. Грушевського допитував слідчий Южний. А 3 квітня — сам начальник ГПУ УСРР Всеволод Балицький. Старого професора звинувачували в керівництві контрреволюційною повстанською організацією та зв'язками з колишніми діячами УНР П. Христюком, І. Лизанівським та В. Голубовичем, які теж проживали в Радянській Україні.

Перша сторінка протоколу допиту М. Грушевського,проведеного Головою ГПУ УСРР В. Балицьким, 3 квітня 1931 року.

Під загрозою арешту доньки Катерини Грушевський дав ті свідчення, які від нього вимагалися, проте страчувати чи ув'язнювати вченого більшовики не наважилися.

Саму справу-формуляр припинили аж 1936 р. — через два роки після смерті Грушевського в кисловодському санаторії.

Уся колекція доступна на Е-архіві avr.org.ua за посиланням.

Довідка:

4 (17) березня 1917 року утворилася Українська Центральна Рада — об'єднання громадських, політичних і культурних організацій, яке після Всеукраїнського національного конгресу перетворилося на революційний парламент України.

Її незмінним Головою аж до ліквідації 29 квітня 1918 року був професор історії Михайло Грушевський. За свою діяльність УЦР видала чотири Універсали, якими проголосила Україну спершу автономією, а відтак — незалежною Українською Народною Республікою.

Нагадаємо, Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого он-лайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів.

Проект реалізовується спільно Центром досліджень визвольного руху, Львівським національним університетом імені Івана Франка та Національним музеєм "Тюрма на Лонцького" за участі Архіву СБУ, Українського інституту національної пам'яті та Національного університету "Києво-Могилянська академія". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23970 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Година папуги. Діти пишуть Сталіну

Чапський чув, як тут кажуть: "То чорт дорогою іде". Нібито, якщо кинути у вихор сокирою — потече кров. Дивні тут забобони. Учора ті "чорти" вилися попід ногами і перебігали дорогу збудженим і усміхненим колегам Чапського. Він заздрив щастю колег, які вже пішли за колючий дріт і табірні мури у далекий, широкий світ.

Брати Шептицькі і єврейський народ. Частина І

Одним із вагомих епізодів у життєписі Митрополита Андрея Шептицького, як і в життєписі його молодшого брата бл. свщмч. Климентія — Праведника Народів Світу, є їхня участь у порятунку галицьких євреїв у часи Голокосту. Більшість інформації черпаємо зі спогадів очевидців, Порятунок євреїв — спільна справа братів, як і діяльність, спрямована на погашення антисемітських настроїв у тодішньому суспільстві, хоча більшість документів підписана самим Митрополитом. Парадокс у тому, що о. Климентій Шептицький був визнаний «Праведником народів світу» за порятунок євреїв у часи Голокосту, натомість заслугам Митрополита Андрея у такому визнанні було відмовлено.

Лютнева драма президента Бенеша

За столом в кабінеті президента Чехословаччини на Празькому Граді сидів сивий хворий чоловік. Президенту Едвардові Бенешу було лише 63 роки, проте постійні хвороби і тиск з боку політичних опонентів цілковито виснажили його. Президент щойно підписав призначення нового комуністичного уряду. Його держава, яку він власноруч засновував, будував і за яку бився десятиліттями, провалювалася в морок комуністичної диктатури. І під вироком Чехословаччині стояв його, Едварда Бенеша, підпис. Одного з найбільших демократів в історії центральної Європи ХХ століття.

Панас Мирний у 1917 році. Живий і голодний статський радник

Ні, Панас Мирний не помер у ХІХ столітті. Він та Іван Нечуй-Левицький - два письменники-класики, хто пережив революцію. І хоча його роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні" вивчали в школі всі без винятку покоління українців, для більшості цей факт - неабияка новина.