Україна відзначить 70-річчя операції "Вісла"

Український інститут національної пам'яті ініціює відзначення Дня пам’яті жертв депортації українців з українських етнічних земель Лемківщини, Холмщини, Надсяння та Підляшшя, проведеного польською владою.

У комуністичній Польщі ця депортація дістала назву операції "Вісла" (28 квітня – 12 серпня 1947 року). Цього року виповнються 70 роковини депортації, передає "ГалІнфо".

Для  поширення правдивої інформації про цю трагедію, команда Українського інститутунаціональної памʼяті підготувала тематичні інформаційні матеріали.

Зазначені матеріали були надіслані Міністерству освіти і науки України та Міністерству культури України та будуть розповсюдженні серед загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів, а також у бібліотеках та інших закладах культури.

Ознайомитися з матеріалами можна за лінком.

ДОВІДКА:

Операція "Вісла" – військово-політична операція польської комуністичної влади, що стала інструментом етнічної чистки та полягала в депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння й Підляшшя) до її північно-західних земель.

Операція "Вісла" мовою чисел:

Три етапи акції "Вісла":

  • 28 квітня – кінець травня – депортовано українців з Сяноцького, Ліського, Перемишльського, Ясельського, Кросненського, Горлицького, Бжозувського і частково Любачівського повітів;
  • червень – "зачистка" Любачівського, Ярославського і Томашув-Любельського, Горлицького, Новосонцького і Новотарзького повітів;
  • жовтень – виловлювання українців, які втікали під час перевезень або самостійно поверталися на попереднє місце проживання, відхід загонів УПА із Закерзоння.

19500 квадратних кілометрів охоплювала територія, з якої були виселені українці.

137–150 тисяч  українців і членів змішаних сімей переміщено із 22 повітів, що входили до складу 3 воєводств, і розселено у 71 повіті 9 північно-західних воєводств.

357 бойових акцій провела оперативна група "Вісла" з квітня до липня 1947 року. Ліквідовано 1509 повстанців, знищено 1178 бункерів і криївок, заарештовано майже 2800 осіб із цивільної мережі ОУН і УПА у Закерзонні.

3936 осіб, підозрюваних у співпраці з УПА, було ув’язнено в концтаборі Явожно. З них: 823 жінки, 27 священників. Внаслідок катувань загинуло близько 200 бранців.

Не ближче 50 кілометрів від сухопутного, 30 кілометрів – від морського кордонів, 30 кілометрів від воєводських міст – такими були межі територій, де дозволили селитися українцям.

В цілому,  понад 700 тисяч українців Західної України та південно-східних регіонів Польщі стали жертвами  переселенсько-депортаційних акцій у повоєнні роки.

 --------

Читайте також:

"Остаточне вирішення української проблеми в Польщі"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.