В Аргентині знайшли невідому колекцію предметів часів Третього Райху. ФОТО

Цього місяця в північному передмісті столиці Аргентини Буенос-Айреса Інтерпрол виявив одну з найбільших колекцій нацистських артефактів.

Про це повідомляє Washington Post.

Агенти дізналися про колекціонера історичних артефактів, який, за їх даними, придбав деякі зі своїх предметів нелегально.  Цього місяця вони із санкції суду вчинили на його будинок облаву.

У секретному коридорчику, схованому за книжковою полицею, поліція знайшла найбільшу колекцію оригінальних артефактів часів Другої світової війни в історії Аргентини.

У понеділок їх виставили на огляд в офісі Делегації аргентино-ізраїльських асоціацій у Буенос-Айресі. Чимало нацистських бонз утекли до Аргентини в останніх днях війни, і слідчі вважають, що наближені до Адольфа Гітлера урядовці привезли ці артефакти із собою.

Багато предметів супроводжують фотографії, на кількох із яких зафіксовано Гітлера, що тримає ці артефакти.

"Це спосіб набити ціну через демонстрацію, що ними користувався сам жах – фюрер. Маємо фотографії з ним та цими предметами", розповіла Associated Press міністр безпеки Аргентини Патрісія Буйріч.

Деякі з артефактів на виставці у штаб-квартирі Делегації аргентинсько-ізраїльських асоціацій у Буенос-Айресі, 19 червня 2017 року. Фото: David Fernandez/European Pressphoto Agency.

Серед предметів є пристрій для вимірювання черепів. Нацисти вірили, що вимірюванням голови можна відрізнити єврея від можливого представника арійської раси.  

Колекція також містить рельєфне погруддя Гітлера, збільшувальні стекла з викарбуваними свастками (і до того ж, – знімок Гітлера, який тримає той самий чи подібний інструмент) і велику статую орла, що тримає свастику.

Натхненники нацистського Голокосту Йозеф Менгеле та Адольф Ейхман втекли до Аргентини тоді, коли їхні соратники в Німеччині стали перед судом за воєнні злочини.

Ці 75 предметів, знайдених у цьому коридорчику, підтверджують безперечну правду про їхні злочини. Поліція зараз розслідує питання, як саме ці артефакти потрапили в Аргентину, міркуючи, мабуть, над тим, хто з нацистських керівників прибув до країни невідомим для світу.

Як повідомлялося, 8 червня в російському м. Тольятті не змогли знайти капсулу з посланням від комсомольців, закладену в 1967 році.

На початку місяця пошуковці виявили на Житомирщині загиблий радянський літак часів Другої світової війни.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?