Міноборони РФ виклало в Інтернет документи з історії Південноосетинської війни. СКАНИ

На сайті Міністерства оборони Російсьої Федерації з’явився розділ "Південноосетинський розлом" зі сканами документів про російське посередництво у врегулюванні грузино-осетинського конфлікту в 1992 році.

Корпус опублікованих документів відноситься до липня—серпня 1992 року, коли в Південній Осетії за посередництвом ОБСЄ та Росії припинилося збройне протистояння між урядовими військами Грузії та збройними формуваннями Південної Осетії.

 
 

Серед опублікованих документів — акти уряду Російської Федерації, органів виконавчої влади РФ, Державної комісії з вивчення становища в Північній та Південній Осетії тощо. Вони стосуються аналізу політичної та економічної ситуації в регіоні, питань надання гуманітарної допомоги біженцям, врегулювання конфлікту та відбудови південноосетинської економіки після закінчення воєнних дій.

 
 

Цікавий факт: голової Державної комісії з вивчення становища в Південній та Північній Осетії 17 липня 1992 року було призначено теперішнього міністра оборони РФ Сергія Шойгу, який на той час займав посаду Голови Державного комітету при Президентові Російської Федерації у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій та ліквідації стихійних лих.

 
 

Переглянути документи можна за посиланням.

ДОВІДКА:

Конфлікт між Південною Осетією та Грузією розпочався 1989 року, коли Південноосетинська Автономна Область у складі Грузинської РСР оголосила себе автономною республікою. Метою місцевих еліт було самовизначення осетинського народу через розрив із Грузією та приєднання до СРСР (згодом — Російської Федерації, у складі якої перебуває Північна Осетія).

Протягом 1989—1990 років тривала "війна законів". Південна Осетія задекларувала свій суверенітет, згодом проголосила себе Південноосетинською Радянською Демократичною Республікою (невдовзі перейменована на Південноосетинську Радянську Респубілку), провела вибори до своєї Верховної Ради та подала прохання до Верховної Ради СРСР про визнання себе суб’єктом федерації нарівні з іншими республіками Союзу.

Центральний уряд Грузинської РСР анулював ці рішення, а в грудні 1990 року повністю ліквідував автономію Південної Осетії, запровадивши в деяких її районах надзвичайний стан. З початком наступного року між місцевими збройними формуваннями та силами МВС Грузії розпочалися сутички, які невдвозі переросли у війну. Бойові дії припинилися в липні 1992 року внаслідок підписання угоди між Росією та Грузією в м. Сочі.

У регіон було введено Змішані сили з підтримки миру в складі грузинського, російського та осетинського батальйонів. У м. Цхінвалі розмістилася Місія спостерігачів ОБСЄ. До російського вторгення в 2008 році конфлікт залишався в замороженому стані.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?