Казахські дослідники подарували Вернадці 35 кг книжок про казахські табори ГУЛАГу

25 липня в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського зустрілися українські та казахстанські науковці, які досліджують Великий терор та систему концтаборів у Радянському Союзі.

Зустріч було приурочено до 80-х роковин початку масових репресій в СРСР. 30 липня 1937 року народний комісар внутрішніх справ СРСР Микола Єжов видав наказ 00447, з якого власне й почався Великикй терор – "антикуркульска" операція, яка переросла в операцію проти поляків та інших національностей.

Відриваючи засідання, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Казахстан в Україні та Республіці Молдова Самат Ордабаєв сказав:

"У Казахстані цим трагічним рокам присвячено велику увагу. Ще в 1997 році глава держави оголосив рік репресованих, а в згодом держава прийняла велику програму і визначила 31 травня днем пам’яті жертв репресій. Історії українського та казахського народів переплетені дуже тісно. Дуже багато свого часу було репресовано українців, які безвинно канули в Лету в наших страшних таборах".

 Виступає Самат Ордабаєв. Усі фото: Український інститут національної пам'яті

Посол нагадав, що  на території Казахської РСР було розташовано 11 таборів, з яких найстрашнішими були Карагандинський табір (Карлаг) і АЛЖИР (Акмолінський табір дружин зрадників батьківщини).

Родина пана Ордабаєва також у радянський час зазнала репресій. Зокрема один із близьких родичів, що раніше посідав посаду другого секретаря Компартії Казахстану, відбув 25 років у ГУЛАзі, а відтак очолював Казахстанську спілку реперсованих.

З українськогої сторони співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса  Юрій Шаповал нагадав історію академіка Агатангела Кримського.

Улітку 1941 року його примусово евакуювали з Києва в тил СРСР. Сліди видатного вченого-сходознавця губляться в 1942 році в Костанаї на території Казахстану. Обставини його смерті до кінця не відомі.

Доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал

Юрій Шаповал навів суху офіційну статистику НКВС. З початку серпня 1937 року до кінця 1938 року по всьому Союзу було заарештовано 1,5 млн людей. З них 800 тис. були знищені. У цей час в Україні заарештували 190 тис. осіб і розстріляли біля 121 тис.

"Ці події змушують нас замислитися над тим, що таке тоталітаризм і що таке демократія. І мені здається, що наше суспільство іноді по-дитячому ставиться до цих проблем, мовляв, це було давно. На мою думку, приклад Карлагу і приклад проекту "Карлаг: пам’ять заради майбутнього" говорить про зворотне.

Ми повинні обов’язково говорити про ці речі, тому що якщо ми не будемо говорити про це так, як належно, за нас заговорять ті, хто вважає, що Радянський Союз був досить хорошою державою, в якій було всім добре, не було безробіття й таких проблем, які породила демократія", — підсумував професор.

Керівник проекту "Карлаг: пам’ять заради майбутнього" Нурлан Дулатбеков розповів про мету проекту та його дослідницько-видавничу діяльність:

"Коли ми починали роботу над проектом 15 років тому, нам потрібно було знайти стрижневий напрям нашої наукової діяльності. І ми вирішили назвати його так, аби державний апарат не боровся більше зі власними громадянами і репресії, які були на початку ХХ століття, не повторювалися".

Доктор юридичних наук, член-кореспондент НАН Республіки Казахстан Нурлан Дулатбеков

Першою роботою дослідників проекту була книга "Творчість мимоволі". Це альбом із репродукціями картин 30 художників, які сиділи в Караганді. З-поміж них – відомі митці В. Ейферт, Р. Граббе, Г. Фогелер, Чижевський та ін. Про тих, хто не потрапив до першої книги, розповідається в продовженні під назвою "Чорним олівцем карлагу". Цієї ж теми торкаєтсья книга Ю. Попова "Караганда в долях художників".

Монографія "Особливі табори" містить відомості про 12 таких таборів з найжорсткішим режимом, які існували в СРСР.

Окремий напрям досліджень – доля військовополонених Другої світової війни, які опинилися в таборах Казахстану. Передусім, це японські полонені, не тільки інтерновані, але й ті, що були засуджені за 58-ю статею КК СРСР. До речі, один із таких досі живе в Казахстані – йому понад 80 років, і він має дружину-українку. 

 Сумарно всі ці книжки важать 35 кг

Книга "Японські військовополонені в Карагандинській області" містить дані про долю 32 тис. японських військовиків. Усього СРСР узяв у полон 750 тис. японських солдатів, з яких 58 тис. опинилося в Казахстані.

Результатом казахсько-угорської наукової співпраці стало дослідження "Доля угорських військовополонених". У публіцистичній книзі "Карлаг ОГПУ-НКВД. Від Столипіна до ГУЛАГу" містяться документи, спогади та ін. матеріали про долю російських німців від перших колоністів у Казастані до депортації німців з Поволжя в казахські степи.

Остання робота учасників проекту – "Матусине кладовище" про долю 1700 дітей, похованих на території Карлагу. "Тут ми не стали писати історію, просто подали документи НКВС, ті, які підписував Йосип Віссаріонович, списки дітей, їх листи, неповний список їх батьків. Зараз у Казахстані триває програма про сакральні місця. І ми хочемо, щоб "матусине кладовище" включили в перелік сакральних місць, зробили тут меморіальний комплекс", – пояснив доктор Дулатбеков.

 Українські та казахські науковці, представники Українського інституту національної пам'яті та керівництва національної бібліотеки ім. Вернадського 

Учасники проекту займаються не тільки науковими дослідженнями, але й освітою молодого покоління. Під патронатом проекту було організовано студентський конкурс, учасники якого з усього світу надіслали біля 200 оповідей про своїх репресованих предків, які відбували терміни покарання в таборах у Казахстані.

Апостольський делегат греко-католиків Казахстану та Середньої Азії Василь Гавера наголосив, що Карлаг став місцем, де були ув’язнені представники багатьох релігій: християни, мусульмани, юдеї та ін. Понад 200 священиків УГКЦ опинилися в таборах Кенгіра та Караганди після примусової ліквідації церкви в 1946 році.

Серед найвідоміших – двоє блаженних, яких Папа Римський Іван-Павло ІІ проголосив новомучениками в 2001 році. Це – перший український єпископ Канади Микита Будка, який загинув у 1948 році в Карлазі, і священик Олексій Зарицький, який помер у тюрмі.

Із Карагандою також було пов’язане ім’я підпільного єпископа Закарпаття Олександра Хіри, який жив там до 1983 року і щороку їздив у Закарпаття до підпільної єпархії.

На завершення казахська делегація передала презентовані видання (їхня загальна маса склала 35 кг!) бібілотеці ім. Вернадського.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?