Спецпроект

Родина Праведника народів світу позивається до ФСБ Росії

Родичі шведвського дипломата Рауля Валленберга, який урятував тисячі євреїв, подали позов до російської ФСБ з вимогою надати документи, які з’ясовують його долю.

Рауль Валленберг (1912–?)

Валленберга заарештували в 1945 році в Угорщині радянські спецслужби, повідомляє російська служба "Бі-Бі-Сі".

Інформація про його долю досі залишається за завісою мороку. Вважається, що він помер у радянській в’язниці в 1947 році.

"Численні запити до російської влади, які я, історики та шведська влада зробили публічно та в приватному порядку, не призвели до жодного результату", – заявила племінниця Валленберга Марі Дюпюї "Ассошіейтед Пресс".

"Тепер ми готові домагатися інформації в судовому порядку. Ця справа – не тільки нагода відновити пам’ять про видатну людину, але й сильний аргумент за відкритя архівів ФСБ та інших відомств", –сказав "Інтерфаксу" керівник об’єднання "Команда 29" адвокат Іван Павлов, який представляє інтереси сім’ї Валленберга.

"Якщо нам удасться добитися нововї інформації від органів, ми отримаємо важливий правовий прецедент, який допоможе в дальшій боротьбі за свободу доступу до державної інформації", – вважає він.

Податкова агенція Швеції, яка веде облік усіх народжень і смертей, визнала Валленберга померлим восени того року – через 71 рік після його зникнення.

У 1957 році радянська влада заявила, що рауль Валленберг помер у тюрмі від серцевого нападу 17 липня 1947 року, хоча до цього вона взагалі заперечувала, що дипломат перебуває в ув’язненні.

Декілька свідків розповідали про зустрічах із Валленбергом через кілька років після його імовірної смерті. Члени родини дипломата проятгом кількох десятиріч намагалися з’ясувати, що з ним трапилося.

Валленберга призначили першим секретарем посольства Швеції в Будапешті в липні 1944 року. Він видав тисячам євреїв шведські паспорти, які давали їм право залишити Угорщину та уникнути смерті в нацистському концтаборі. У 1963 році ізраїльський Яд-Вашем надав Валленбергу звання Праведника народів світу.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?