КМДА витісняє Музей шістдесятництва з історичного приміщення в Києві

Діячі культури і шістдесятнки протестують проти рішення Департаменту культури КМДА передати частину приміщень Музею шістдесятництва в історичній будівлі в Києві в спільне користування Малому українському драматичному театру.

Про це йдеться у відкритому зверненні колишніх політв'язнів і визначних діячів культури до президента України Петра Порошенка.

Як повідомляється, департамент культури КМДА вирішив передати фойє Музею шістдесятництва під спільне користування з Малим українським драматичним театром, який тематично є несумісним із музеєм.

"Департамент культури, чинячи тиск на керівництво Музею історії міста Києва, змушує працівників Музею шістдесятництва працювати з театром, прикриваючись словами про створення єдиного культурного центру. Але будь-яка співпраця можлива лише на спільній основі – ідеологічній, тематичній, історичній тощо. В даному ж випадку напрямки діяльності обох насильно з'єднуваних закладів надто вже різні!", - наголошується у зверненні до президента.

За словами ж самого керівництва театру, історія не входить до сфери їхніх творчих інтересів, театр зорієнтований на створення легких розважальних програм.

"Все – і меморіальна експозиція, і тональність екскурсій, і високе мистецтво митців-шістдесятників, і тематика змінних виставок – іде врозріз і ніяк не поєднується з тематикою діяльності даного театру", - підкреслюють автори звернення.

Музей розташований в історичній будівлі на вул. Гончара, 33 в Києві, яка раніше повністю використовувалася партією "Народний Рух України". Наразі там функціонує Меморіальний кабінет Героя України, колишнього голови НРУ В'ячеслава Чорновола, який також є частиною експозиції Музею шістдесятництва.

Нещодавно, попри протести діячів культури, на другий поверх будівлі був підселений Малий український драматичний театр. Він користується центральним входом у будівлю.

Музей же займає перший поверх і має окремий вхід, на який і зазіхає театр. Спільне використання приміщення фойє призведе до згортання частини розміщеної у ньому експозиції і ставить під загрозу фонди музею.

При цьому засновники музею неодноразово звертались до департаменту культури КМДА з проханням передати музею частину приміщень другого поверху, скаржачись, що нинішніх площ недостатньо для повноцінного функціонування закладу. Натомість в КМДА не просто ігнорують звернення, але й вирішили ще потіснити музей.

Звернення підписали: Л.Лук'яненко, І.Драч, О.Шевченко, В.Овсієнко, Є.Пронюк, Й.Зісельс, Б.Горинь, О.Сокульська, Д.Павличко та інші.

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»