Метро "Почайна" та Північний міст. Комісія Київради затвердила декомунізовані назви

Комісія Київради з питань найменувань одноголосно підтримала перейменування станції метро "Петрівка" на "Почайну". Крім того, нові назви одержали ще кілька об'єктів.

Про це написала на своїй сторінці у "Фейсбуці" активістка ГО "Громадський рух Почайна" Анабелла Моріна, якій належить ініціатива надання назви "Почайна" станції метро.

"Отже, сьогодні Комісії з перейменувань затвердила результати громадських слухань щодо перейменування метро "Петрівка" на "Почайну", затвердила назву парку "Урочище Наталка" й ухвалила рішення про перейменування Московського мосту на "Північний". Тепер перейменування мосту виходить на громадські слухання", - написала Моріна.

Як повімолялося, в ході громадського обговорення на сайті КМДА пропозицію назви "Почайна" підтримало 473 людини, а проти даного рішення проголосувало 157 громадян.

Остаточно нові назви повинні закріпити на сесії депутати Київської міської ради.

Нагадаємо, станція метро "Петрівка", відкрита 1980 року, називається на честь радянського партійного державного діяча Григорія Петровського (1878 - 1958). На час відкриття станції Подільський район, де вона розташовується, мав назву "Петрівський". Як Голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (1920-1938) Г. Петровський був одним із організатоірв Голодомору 1932-1933 років.

Річка Почайна - одна з приток Дніпра. Відома тим, що саме в ній відбувалося хрещення Русі князем Володимиром Великим 988 року. Нині річка майже зникла.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?