На стіні колишньої польської в'язниці у Львові відкрили дошку страченим бойовикам ОУН. ФОТО

У Львові на будівлі в’язниці "Бригідки" 23 грудня відкрили меморіальну таблицю на честь бойовиків ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина. Цього дня 85 років тому о 6:30 на тюремному подвір’ї було їх стратили за вироком польського суду.

Про це повідомляє Радіо "Свобода".

Згідно з актом обвинувачення, 21-річний Василь Білас і 24-річний Дмитро Данилишин пограбували пошту в м. Городку, а Дмитро Данилишин нібито поранив співробітника силових структур.

 Ліворуч – Дмитро Данилишин, праворуч – Василь Білас

 "Прокурор відмовився залучати до процесу 19 свідків. "Наглий суд", як його називали у польській юриспруденції, це фактично був військово-польовий трибунал, який без загальних доказів, свідчень, лави присяжних мав видати смертний вирок. Це був суд без слідства.

Наперед вже знали, що чекає на Біласа і Данилишина. Це було свідоме покарання, щоб застрашити інших членів ОУН, щоб не продовжували революційну діяльність. Це не суд був, а виконання вироку.

Судовий процес викликав велике зацікавлення і з боку української, і польської громадськості, і тодішньої преси. Були масові акції у Західній Україні, Варшаві, Празі. У день страти оуніців дзвонили церковні дзвони по всіх містах і селах Галичини", – розповів під час відкриття меморіальної дошки історик Микола Посівнич.

 

Полотно з неї зняли родичі вбитих оунівців.

 "Мені батько розповідав про Дмитра Данилишина і Василя Біласа, що їх поляки стратили у Львові. Це був мого батька двоюрідний брат. Вони боролись проти тієї несправедливості і утисків польської влади до українців", – розповів один із них, Роман Данилишин.

Встановлення таблиці погодила робоча група, створена чиновниками Львівської міськради, але з тексту, який запропонували громадські активісти написати на дошці, вилучила слова "страчені польською окупаційною владою і це підтримав виконком міськради".

Фото: FB Микола Посівнич 

Того ж дня з нагоди 85-х роковин страти оунівців Дмитра Данилишина і Василя Біласа відбувся також молебен на Янівському цвинтарі.

 Фото: FB Микола Посівнич

ДОВІДКА:

Бойовики ОУН Дмитро Данилишин і його племінник Василь Білас за завданням Організації здійснили акт експропріації на польську пошту в м. Городку, нині Львівської області 30 листопада 1932 року. Раніше, 29 серпня 1931 року, за наказом Романа Шухевича вони вбили польського політика Тадеуша Голувка.

Після невдалого нападу на пошту Білас і Данилишин втікали від переслідування поліції, поки в с. Верин їх не оточили селяни, що прийняли націоналістів за кримінальних злодіїв. Один із бойовиків заявив натовпу: "Ми є члени української організації. Ми боремось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!". Однак на той час уже надійшла поліція, й тікати було нікуди.

Судовий процес над оунівцями тривав 17-22 грудня 1932 року. Обох засудили на смертну кару, іншого учаснику нападу – Мар'янові Жураківському – дали 15 років тюрми. "Мені дуже жаль, що я можу лише раз вмерти за Україну", – сказав Данилишин в останньому слові. 23 грудня Біласа й Данилишина стратили через повішення.

«Симон Петлюра інтернаціоналізує українське питання піснею»: невідома історія тріумфу «Щедрика» в Європі

«Завдяки цій державній інституції генерал Петлюра, керівник нової республіки вирішив спробувати показати світу окремішнє існування та етнічну ідентичність свого народу. – Пише французький критик.
– Які ці люди далекі від нашого мізерного прагматичного менталітету, яка в них відчувається віра! Дві години співу "a capella" іноземною мовою закінчилися чотирикратним викликом на біс – це характеризує найкраще успіх цього вечора».

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Життя в затінку комина. Подорож в Аушвіц. Частина 1

В’язень підійшов до огорожі, звів руки долонями вверх, як давні праведники при молитві й важко опустився на дроти. Сухо затріскотіли блакитні вогники й електричний струм зім'яв його лице зморшками болю…"

Серце фабрики смерті. Подорож в Аушвіц. Частина 2

...Проходячи через газову камеру, зловила себе на тому, що постійно скошую очі на отвір у стелі. Десятки літ тому над головами збитих у одну масу людей там з'являлося обличчя без рис – бо ж маски знеособлені – і сипалися жовтуваті гранули...