У Львові показали тисячолітні писанки. ФОТО

2 квітня на виставці в прес-центрі "Гал-інфо" археологи презентували найцікавіші знахідки з давньослов’янського городища Пліснеськ.

Про це пише Анна Джунківська на сайті "Гал-Інфо".

 Фото: Олена Ляхович, "Гал-Інфо"

Археолог, співробітник Історико-культурного заповідника "Давній Пліснеськ" Віталій Ляска розповів, що з поширенням християнства язичництво на теренах сучасної Львівщини не зникло, натомість з’явилося явище релігійного синкретизму, тобто двовір’я. Тоді церква намагалася адаптувати поганські звичаї до християнських канонів.

"Маркерами такої подвійної віри були і писанки з Пліснеського городища. Окрім сучасної, відомої нам обрядової функції, у княжу добу писанки слугували язичницькими оберегами. Маючи кульки всередині, вони виконували й роль брязкалець. Припускають, що вони мали відлякування злих духів і охороняти житло", - повідомив археолог.

За його словами, християнство утвердилося на цих теренах лише у ХІІ ст. З кінця Х ст. тривав процес християнізації, який завершився створенням у Галичі єпископату та будівництва великого княжого собору.

"Тому панувало двовір’я. Люди сповідували як язичництво, так і християнство. Про це двовір’я ієрархам Руси було відомо. Перші ознаки двовір’я згадує навіть Феодосій Печерський. Тому ми не можемо стверджувати, що писанки – це християнські образи, принаймні у ХІ-ХІІІ ст.", - сказав Віталій Ляска.

 Фото: Олена Ляхович, "Гал-Інфо"

Писанки, які продемонстрували археологи, були віднайдені в похованнях курганного могильника варязької дружини.

"В тому ж курганному могильнику були віднайдені й перші хрести. Зокрема, у парному похованні жінки та чоловіка. Очевидно, що вони походили із середовища варязької дружини і мали ці християнські символи. Невідомо чи це були перші християни, чи ці хрести у них були, як прикраси", - зазначив Віталій Ляска.

Він наголосив на тому, що писанки були поліфункціональні.

 Фото: Олена Ляхович, "Гал-Інфо"

"Маємо певну язичницьку атрибутику. Культ яйця пов'язаний із віровченням про життя, який на території України фіксується ще з доби бронзи. Зараз дослідники вважають, що писанки, окрім обрядової дії, могли виконувати роль язичницьких оберегів, захист від злих духів.

Усі писанки цього часу мають брязкальця в середині, тому припускають, що вони могли бути й дитячими іграшками", - сказав археолог.

За словами Віталія Ляски, писанки були привезені до Пліснеська.

"Якщо говорити про руську традицію писанкарства, то виділяють два основні центри – це північна Русь (Новгород) і Київська Русь – середнє Подніпров’я (Київ).

Писанки знайдені у Пліснеську – це писанки київської традиції. Очевидно, що одна з них потрапила туди разом із варязькою дружиною. Польські археологи часто натрапляють на писанки і навіть пробують трасувати по них середньовічні шляхи. Обабіч шляхів знаходять писанки, що говорить про імпортування цього продукту", - зазначив археолог.

 Фото: Олена Ляхович, "Гал-Інфо"

Етнолог Юрій Пуківський додав, що в українців писанки є маркером етнокультури.

"Поширення писанкарства було загальноукраїнською традицією. Вона виникла ще до християнства – це безумовно. Походження цієї традиції, на жаль, встановити точно не можна.

Свого часу церква вела досить активну боротьбу проти писанок. Полеміст Іван Вишенський писав у послання до князів Острозьких, що "пироги та яйця надгробні знищіть всюди, де побачите".

Минали століття і згодом, як проти церковного культу, з писанками боролася радянська влада. Традиція писанкарства триває досі. Відоме гуцульське повір’я каже, що світ існуватиме доти, поки пишуть писанки", - сказав етнолог.

Він зазначив, що на Поліссі та в Карпатах писанки клали в домовину до покійника. Люди несуть писанки та крашанки на цвинтар.

"Писанка стала найголовнішим атрибутом Великодня, але вона має набагато давнішу традицію", - сказав він.

 Фото: Олена Ляхович, "Гал-Інфо"

ДОВІДКА:

Пліснеський археологічний комплекс – це сукупність різночасових пам'яток, насамперед середньовічної доби, які зараз знаходяться на території та в околицях села Підгірці на Львівщині.

До його складу входять давньослов'янський культовий центр кінця VІІ–Х ст., слов'янське городище ІХ–Х ст., літописне місто ХІІ–ХІІІ ст., згадане у "Слові о полку Ігоревім", курганний могильник ХІ — поч. ХІІ ст., де поховані варязькі дружинники та Підгорецький ("здавна іменований Пліснеський") монастир.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?

Українці в Єгипті

Весною 1920 року до Єгипту прибуло біля 4500 біженців з колишньої російської імперії. Три чверті з-поміж них були українцями або «малоросами» українського походження. Усіх поселено у пустельний наметовий табір в Тель-ель-Кебірі (залізнична станція між Каїром і Суецьким каналом)

Гомельська офіцерська сотня: союзник чи ворог української держави?

1 березня 1918 року Гомель зайняли німецькі війська відповідно до Берестейського договору, а через кілька днів він був переданий разом з повітом до Української Народної Республіки. За тиждень до вступу німців Гомельський революційний комітет та Поліський комітет РКП(б) терміново евакуювались на схід.