АНОНС: Лекція Миколи Посівнича "Чин Біласа й Данилишина" у Львові

3 травня у Львові провідний дослідник українського визвольного руху Микола Посівнич розповість про шлях боротьби двох славнозвісних підпільників ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина.

У міжвоєнну добу двоє безстрашних революціонерів стали символами нескореності та жертовності українців, прикладом для наслідування і джерелом натхнення для цілого покоління борців за національну свободу. 

 

Бойовики ОУН Дмитро Данилишин і його племінник Василь Білас за завданням Організації здійснили акт експропріації на польську пошту в м. Городку, нині Львівської області 30 листопада 1932 року. Раніше, 29 серпня 1931 року, за наказом Романа Шухевича вони вбили польського політика Тадеуша Голувка.

Після невдалого нападу на пошту Білас і Данилишин втікали від переслідування поліції, поки в с. Верин їх не оточили селяни, що прийняли націоналістів за кримінальних злодіїв. Один із бойовиків заявив натовпу: "Ми є члени української організації. Ми боремось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!". Однак на той час уже надійшла поліція, й тікати було нікуди.

Судовий процес над оунівцями тривав 17-22 грудня 1932 року. Обох засудили на смертну кару, іншого учаснику нападу – Мар'янові Жураківському – дали 15 років тюрми. "Мені дуже жаль, що я можу лише раз вмерти за Україну", – сказав Данилишин в останньому слові. 23 грудня Біласа й Данилишина стратили через повішення.

3 травня, четвер, 17.00

Місце: Львів, вул. Князя Романа, 24.

Організатор: "Національний курпус. Львівщина".

Вхід вільний.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?

Українці в Єгипті

Весною 1920 року до Єгипту прибуло біля 4500 біженців з колишньої російської імперії. Три чверті з-поміж них були українцями або «малоросами» українського походження. Усіх поселено у пустельний наметовий табір в Тель-ель-Кебірі (залізнична станція між Каїром і Суецьким каналом)

Гомельська офіцерська сотня: союзник чи ворог української держави?

1 березня 1918 року Гомель зайняли німецькі війська відповідно до Берестейського договору, а через кілька днів він був переданий разом з повітом до Української Народної Республіки. За тиждень до вступу німців Гомельський революційний комітет та Поліський комітет РКП(б) терміново евакуювались на схід.