Музей "Територія Терору" продовжує пошук останків в'язнів Пересильної тюрми №25

Роботи по виявленню останків в’язнів пересильної тюрми № 25 у Львові в урочищі «Голоско» проводяться з 2013 року, коли на території садового кооперативу під час проведення будівельних робіт були знайдені людські останки.

Про це повідомляє Музей "Територія Терору".

 

Ексгумаційні роботи у 2018 році були розпочаті працівниками КП ЛОР "Доля" 16 квітня. Попередньо відповідна ділянка була зачищена від верхнього шару грунту. Протягом першого тижня виконання робіт було знайдено 40 дорослих (чоловічих та жіночих) та 11 дитячих останків.

"Під час минулих ексгумаційних робіт ми серед інших знаходили багато цивільних людей, судячи з того супровідного матеріалу, який був при них, та монахів. Цього року в цій ямі теж було віднайдено монаші скелети, а також вперше – тіло священика.

Ми дізнаємось що це священик, оскільки у нього залишилась колоратка від ряси – виготовлена з білої пластмаси, а також рештки темного одягу на самому скелеті.

Ми його ексгумуємо окремо, оскільки це все ж таки священик і процедура перепоховання священників відбувається трошки інакше ніж цивільних людей", - зазначає заступник директора КП ЛОР "Доля" Володимир Харчук.

 

Супровідний матеріал представлений монетами номіналом 1, 2 , 3 , 5, 15 та 20 радянських копійок. Вони ще не всі є відреставровані, тому причитати точні дати виготовлення поки що неможливо. Але на тих, на яких вдалося це зробити - то дати не представлені не пізніше 1939 року.

Протягом перших днів пошукових робіт було віднайдено 26 монет, приблизно половину можна розчитати. Також пошуковцям вдалося віднайти ґудзики від одягу, церковні медальйончики, та інші особисті речі – гребінець, дзеркальце.

Як і під час попередніх етапів робіт пошуковці віднаходять останки немовлят та ненароджених дітей – це помітно за розміром кісток та черепів, які як правило розпадаються, але контури залишаються.

Поки що пошуковці не натрапляли на людські останки зі слідами насильницької смерті, проте є з слідами трепанації.

"Люди швидше за все проходили через тюремний шпиталь, тому є багато трепанованих черепів. Серед віднайдених на даний момент останків є багато жіночих – старшого віку, тому що у них або повністю відсутні, або залишилось лише по кілька зубів, і місце де був колись зуб заросло, тобто зуби були втрачені за життя, багато з них супроводжуються рештками чорної тканини, що може свідчити про те, що це був монаший одяг", - додають пошуковці.

Музей "Територія Терору" протягом 2018 року планує продовжувати дослідження ділянки на території садового кооперативу "Світоч" та провести польові пошукові дослідження по виявленню ймовірних місць поховань жертв воєн і політичних репресій у місті Львові, зокрема поховання вояків УГА на вул. Бережанській.

Нагадуємо, що в результаті пошукових досліджень, здійснених протягом попередніх років, було виявлено понад 800 останків в’язнів пересильної тюрми № 25.

Серед них були люди різного віку та статі: жінки, чоловіки, люди старшого віку, новонароджені та ненароджені діти. Тіла загиблих ховались без трун, у великих ящиках, у яких могло знаходитись по кілька осіб різного віку та статі, що свідчить про таємність і хаотичність цього процесу.

Частина знайдених останків були перепоховані на Личаківському кладовищі у лютому 2016 року.

Ексгумаційні роботи проводяться Меморіальним музеєм тоталітарних режимів "Територія Терору", що розташований на місці пересильної тюрми №25, та Комунальним підприємством Львівської обласної ради "Доля", яке займається пошуком, дослідженням, ексгумацією і перепохованням осіб, котрі загинули внаслідок депортацій, воєн та політичних репресій.

 

Довідка. Пересильна тюрма №25 функціонувала у Львові з 1944 до 1955 року. Основним її призначенням був збір та відправка в’язнів "етапами" у виправно-трудові табори ГУЛАГу.

На "львівську пересилку" звозили засуджених в’язнів з інших тюрем Західної України, де вони перебували від тижня до року в очікуванні на свій етап.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?