АНОНС: У Львові відкриють виставку про українського священномученика

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» презентує виставку «Слідами блаженного отця Омеляна».

Про це повідомляє Музей у Facebook.

 о. Омелян разом із своїми дітьми. Найменший хлопчик – це дитина, яку о. Ковч взяв до себе на певний час. В одного господаря із Перемишлян померла дружина і йому приходилось не легко. Ковч бачачи труднощі із якими зіштовхнувся його парафіянин, запропонував йому на деякий час взяти до себе наймолодшого сина (це в той час коли в самого отця було 6 своїх дітей)

В експозиції будуть представлені особисті літургійні речі о. Омеляна Ковча: фелон, єпитрахиль, нарукавники, пояс. До уваги відвідувачів – скарбничка із церкви Святого Івана Хрестителя села Коросне Львівської області, де правив отець Омелян.

Серед експонатів – багато світлин, які ознайомлюють із діяльністю громадської організації "Братство імені блаженного священномученика Омеляна Ковча. Цікавими є сімейні фотографії отця, документи, пов’язані з його життям і діяльністю.

Постать отця Омеляна Ковча є промовистою для всіх нас насамперед тому, що він унаочнив приклад доброго Пастиря. Це Людина, яка до кінця свого земного життя не зрадила моральних принципів, глибоко гуманних, християнських.

Арештований нацистами за підтримку українського підпілля, допомогу євреям та публічне засудження нацистських злочинів. Перебуваючи в тюрмі на Лонцького у Львові, а згодом у "фабриці смерті" – концтаборі "Майданек", Омелян Ковч продовжував таємну тюремну практику душпастирської діяльності.

Родина та знайомі робили все можливе, щоб звільнити його із в’язниці. До цієї справи долучився навіть митрополит Андрей Шептицький.

"Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, хто допоможе їм перейти ці страждання?... Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці", – в одному з листів до рідних писав отець Омелян.

І він залишився у в’язниці, де відправляв Літургії, сповідав, причащав, хрестив, ніс зневіреним віру, надію, любов. Омелян Ковш помер за колючим дротом 25 березня 1944 року. Його тіло спалили в одному з крематоріїв табору.

Організатори: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", спільно з Львівським музеєм історії релігії та з Братством, газетою "За Вільну Україну+".

Час: 11 травня, п’ятниця,16.00

Місце: Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", вул. С. Бандери,1

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.

Андреа Халупа, авторка сценарію фільму «Ціна правди»: «це історія, яку розповів мені дідусь»

Сценарій до фільму «Ціна правди», який зняла польська режисерка Аґнєшка Голланд, написала Андреа Халупа – американська журналістка українського походження. Вона друкується в «The Atlantic», «TIME», «Forbes». Вперше про Голодомор Андреа почула в дитинстві від свого дідуся, який його пережив. А в студентські роки вона читала про життя репортера «New York Times» Волтера Дюранті в Москві. Саме тоді вона дізналася про Гарета Джонса, пригадала історію своєї родини і вирішила: «Я точно напишу сценарій до фільму, який розповідатиме про це».