УІНП відреагував на "радянську" сукню від "ADIDAS"

Український інститут національної пам'яті звернувся з листом до дочірнього підприємства “ADIDAS-УКРАЇНА” і нагадав про відповідальність за поширення в Україні продукції з використанням заборонених символів комуністичного тоталітарного режиму.

Про це йдеться на офіційному сайті УІНП.

Звернення з’явилося після появи інформації про виготовлення компанією серії спортивного одягу із зображенням державного герба Радянського Союзу та напису USSR до Чемпіонату світу з футболу.

 

 "Радянська" сукня від "ADIDAS". Фото: adidas.com

У випадку виявлення фактів поширення (реалізації) подібних товарів (продукції) компанії "ADIDAS" на території України Український інститут національної пам’яті буде змушений звертатися до правоохоронних органів щодо притягнення до відповідальності винних осіб у встановленому порядку.

"Ідея виготовити одяг прикрашений нацистською свастикою не мала б шансів на втілення в компанії "ADIDAS". Тому, що в рідній для неї Німеччині, яка пройшла через процеси денацифікації – це порушення не лише юридичних, але й моральних норм.

Для мешканців України та інших країн таким же порушенням є використання радянської символіки під якою вбито мільйони наших земляків", - наголошує Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

Своє обурення щодо "радянської" сукні німецького виробника спортивних товарів висловив уряд Литви, назвавши його "проявом імперської ностальгії".

 
 

Нагадуємо, що в Україні діє Закон "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки".

Згідно із Законом на всій території України забороняється "виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму, у тому числі сувенірної, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік або їх фрагментів, символіки націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму".

Звертаємо увагу на те, що відповідно до статті 436 1 Кримінального кодексу України поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої, а ті самі дії, вчинені повторно, караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?