АНОНС: Нагороди командувача та шефа штабу УПА-Південь передадуть до НМІУ

17 серпня в Національному музеї історії України відбудеться церемонія урочистої передачі до музейної колекції – нагороди "Золотий хрест бойової заслуги" начальника штабу УПА-Південь Василя Процюка ("Кропиви") та "Золотого хреста заслуги" командувача УПА-Південь (19440) й останнього Головного командира УПА (1950-1954) Василя Кука.

Василь Процюк був одним із трьох вояків, нагороджених цією найвищою відзнакою УПА двічі. Нагороду музею передасть син упівця – Микола Процюк з донькою Іриною Жіраде. Нагороду Василя Кука передасть його син Юрій Кук.

На заході виступлять лідер гурту "Тінь Сонця" Сергій Василюк, та громадська діячка Наталя Осьмак, донька Президента Української головної визвольної ради Кирила Осьмака.

 

Василь Процюк ("Кропива") отримував "Золотий Хрест бойової заслуги 1 кляси" в 1945-му та 1952-му роках. Це найвища нагорода Української повстанської армії і Української головної визвольної ради, якою нагороджували як командирів, так і рядових стрільців УПА за особливі подвиги в бою.

Більшість нагороджень були посмертними. Ескіз зовнішнього вигляду ордену розробив відомий повстанський художник Ніл Хасевич.

Про свого батька Микола Процюк дізнався лише на п’ятдесятому році життя від його військового побратима, який розповів, що Василь Процюк у 1943–1944 рр. був начальником штабу групи УПА-Південь та загинув героїчною смертю, застрелившись разом зі своїм охоронцем у криївці, яку оточив підрозділ МГБ 13 червня 1944 року в с. Кордишів Шумського району Тернопільської обл.

З дитинства Микола Процюк пам’ятав лише те, як мати спалювала світлини, на яких був зображений батько, і забороняла дітям згадувати або розпитувати про нього. Це було дуже небезпечно, адже радянська влада активно шукала родини повстанців, щоб ув’язнити або депортувати з території України. Історія родини Миколи Процюка – це історія цілого покоління українців, які не знали, ким були їхні батьки.

Також під час заходу відбудеться презентація буклету "Борці за Українську Державу", присвяченого однойменній музейній виставці. Крім того, до виставки буде додано ще один експонат – рушник, вишитий матір'ю Василя Кука, який був з останнім Головнокомандувачем УПА, в часи його перебування у підпіллі. Крім того син Василя Кука передасть до музею нагороду "Золотий хрест заслуги" свого батька.

17 серпня, 12.00 

Місце: Національний музей історії України (Київ, вул. Володимирська, 2).

Вхід до музею на захід вільний.

Додаткова інформація та акредитація – за телефоном 093 835 16 96 (Леонід).

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.