In memoriam. Помер співзасновник чернігівського Руху Валерій Сарана

26 серпня 2018 року в Чернігові помер Валерій Сарана, український державний і громадський діяч, перший голова Чернігівської крайової організації Народного Руху України (1990–1992), член оргкомітету Установчого з’їзду Народного Руху України (1989).

Про це повідомила "Європейська Україна". Валерій Юрійович Сарана народився 29 травня 1947 року в Києві. У 1952 році з батьками переїхав до Чернігова. 

Протягом 1965–1970 років Сарана навчався в Київському інституті народного господарства ім. Д. Коротченка (нині – КНЕУ ім. В. Гетьмана). Після служби в армії працював у фінансових установах Чернігова, викладав у Чернігівському юридичному технікумі. 

Із кінця 1980-х років Валерій Сарана активно включився у боротьбу за незалежність України. У 1989 році разом з Василем Чепурним, Владиславом Савенком, Анатолієм Лащевським, Олексієм Івченком, Леонідом Отрюхом, Богданом Луцівим та Владиславом Бойком став засновником Чернігівського обласного товариства української мови імені Т. Шевченка, де його обрали заступником голови. 

 Валерій Сарана представляє Левка Лук'яненка на мітингу в Чернігові. Усі фото - FB Сергія Бутка (Чернігів)

9 липня 1989 року на установчих зборах Чернігівської крайової організації Народного Руху його обрали співголовою організації. Валерій Сарана очолив чернігівську делегацію на Установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову, у складі якої був і Левко Лук’яненко.

6 жовтня 1990 року його обрали головою чернігівського Руху, який він очолював до 14 квітня 1992 року.

 Установчий з'їзд Народного Руху. Зліва - Левко Лук'яненко, справа - Валерій Сарана

На мітингах, якими часто керував Валерій Сарана вперше були підняті синьо-жовті прапори, пролунали вимоги позбавлення КПРС керівної ролі, слова про незалежність України.

Походи "Дзвін-90" у 1990 році та "Козацькими шляхами" у 1991 році, які проводили товариство української мови імені Т. Шевченка та Народний Рух, стали важливими віхами подолання комуністичної гегемонії у свідомості жителів Чернігівщини, викликали великий резонанс, поклали початок відродженню Батурина та доброї пам’яті про гетьмана Івана Мазепу. 

29 січня 1991 року Валерій Сарана очолював делегацію Народного Руху на першому публічному вшануванні подвигу героїв Крут на місці бою з російсько-більшовицькими військами. Тоді на місці бою було встановлено березовий хрест. Відтоді щороку 29 січня в Крутах вшановують пам’ять захисників УНР уже на національному рівні. 

 Валерій Сарана (праворуч) у Крутах

Валерія Сарану переслідував КГБ, зокрема,за доставку з Вільнюса нелегальної чернігівської газети "Громада". 

Чернігівська "Просвіта" висунула Валерія Сарану кандидатом у депутати на виборах до Верховної Ради в березні 1991 року.

"Компартійні органи вели активну пропагандистську роботу проти мене, як кандидата, що представляв політичну силу – Рух, який протистояв КПРС. У дискредитації мене КПРСівські агітатори не гребували нічим. Вони звинувачували мене у всіх смертних гріхах, мислимих і немислимих", – згадував Валерій Сарана.

Похід у Батурин, організований Товариством української мови імені Т. Шевченка та чернігівським Народним Рухом 

Для боротьби з рухівським кандидатом було створено обласний штаб на чолі з другим секретарем обкому КПРС Павлом Мисником. У другому турі Валерій Сарана програв вибори номенклатурному кандидату, як вважають рухівці, внаслідок фальсифікацій. 

19 серпня 1991 року під час путчу ГКЧП разом із головою обласного товариства української мови імені Т. Шевченка Василем Чепурним підписав телеграму Президії Верховної ради УРСР: "Протестуємо проти московського двірцевого перевороту. Такий Союз Україні не потрібен. Вимагаємо негайного виходу України зі складу СРСР". 

 Члени Чернігівської крайової організації Народного Руху України. Валерій Сарана сидить крайній справа

У 1991 році на перших виборах Президента України Валерій Сарана був довіреною особою кандидата на посаду Президента В’ячеслава Чорновола у Чернігівській області. 

Валерій Юрійович взяв активну участь у розбудові молодої відновленої Української держави. У 1992–1994 роках він працював заступником голови Чернігівської обласної адміністрації з гуманітарних питань, у 1995–1996 роках – викладачем у Чернігівському державному інституті економіки та управління, у 1996–1997 рр. – керівником апарату фракції Народного Руху у Верховній Раді України, 1998–2002 рр. – головним консультантом управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України, у 2003 р. очолював одне з управлінь Державного комітету України з інформаційної політики. 

 

У 2003-2006 рр. – генеральний директор Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній, 2006–2007 рр. – заступник начальника управління культури і туризму Чернігівської обласної державної адміністрації. 

Уже будучи пенсіонером він у 2007–2012 роках керував будівництвом та став першим директором Меморіального комплексу "Пам’яті героїв Крут". 

Напередодні 27-ї річниці незалежності України Валерій Сарана разом із побратимами створив обласний громадський комітет із вшанування пам’яті Героя України Левка Лук’яненка. 

Пастор з Майдану Ральф-Ґергард Гаска

Якщо ці події нас чомусь навчають, то ось чому: перед силою цих багатьох «маленьких» людей, які з вірою у Господа ідуть своїми дорогами, не встоять жодні тирани і диктатори, і всі самозакохані та байдужі можновладці мають боятися їх, бо не вони переможуть.

Щоденник Майдану. Про що ми тоді думали

"Ладно, давайте серьезно. Вот кто сегодня до полуночи готов выйти на Майдан? Лайки не считаются. Только комментарии под этим постом со словами "Я готов". Как только наберется больше тысячи, будем организовываться".

Хто вбив Галю?

Нещодавно в українському медіа-просторі з’явилася стаття Наталії Крестовської, присвячена різноманітним видам історичних фейків та методам боротьби з ними на прикладі поширених в сучасному українському суспільстві міфах.
Ще одна фейк-фольк-хісторі, що періодично набуває популярності в українському суспільстві – це «істинний» варіант широковідомої народної пісні про Галю «Їхали козаки із Дону додому».

Оксамитова (Р)еволюція у Чехословаччині

17 листопада 1989 року силовики брутально били студентів: кількість поранених людей сягала декількох сотень. Ще того ж вечора Прагою розійшлася новина, що поліціанти забили до смерті одного студента, ця ж інформація миттєво поширилась і в західних ЗМІ.