У Варшаві вшанували українців, загиблих за свободу Польщі. ФОТО

З нагоди 74-ї річниці початку Варшавського повстання українські дипломати та діаспора польської столиці вшанували пам'ять членів української родини Федороньків.

Про це повідомляє прес-служба українського посольства у Польщі на своїй сторінці у Фейсбуці.

"З нагоди 74-ї річниці вибуху Варшавського повстання Посол України Андрій Дещиця, голова Об'єднання українців Польщі Петро Тима та українські дипломати поклали вінок до пам'ятного знаку на честь славетної української родини Федороньків у Варшаві", – йдеться у повідомленні.

 Фото: FB  Посольства Україн в Польщі

Нагадаємо, 1 серпня 1944 року підпільна організація Армія Крайова розпочала виступ проти гітлерівських окупантів, аби звільнити столицю від ворога до приходу Червоної армії. Учасниками Варшавського повстання стали близько 23 тисячі солдатів АК, серед яких були і українці. Після 63 днів боротьби виступ був придушений. У боях з гітлерівцями загинуло 18 тисяч повстанців та від 130 до 150 тисяч мирного населення.

  Фото: FB Посольства Україн в Польщі

Серед загиблих опинилися й члени української родини Федороньків. Брати Орест (псевдо "Форт") та В’ячеслав (псевдо "Славек") у лавах Армії Крайової загинули у перші дні Варшавського повстання. Третій брат Олександр був льотчиком в дивізіоні винищувачів у Великій Британії. Загинув у 1944 під час бомбардувань Манненгейма в Німеччині.

Брати Федороньки. Фото: khm.depo.ua

Голова родини Семен Федоронько – Головний православний капелан Війська Польського – розстріляний НКВД в Катині в 1940 року.

8 листопада 2008 року пам'ятний знак на честь участі українців у Варшавському повстанні відкрили Президент Республіки Польща Лех Качинський та дочка В’ячеслава Федоронька – Олександра Федоронько-Адамчевська.

  Фото: FB Посольства Україн в Польщі

Як повідомлялося, в парку "Муромець" у Києві відкрили 11-метровий пам’ятник богатирю Іллі Муромцю.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?