Археологи з'ясували, що серед гончарів Давньої Греції були й жінки

3000 років тому в Давній Греції гончарство було цілком чоловічою сферою. Але завдяки тривалому біомеханічному аналізу решток скелету науковці виявили першу жінку-гончара Античності, яка жила на о. Крит.

Доповідь, яку в травні цього року представили на конференції на Криті, цитує сайт Science.

Майстриня-гончар, яка дожила до 45-50 років, була похована в давньогрецькому полісі Елефтерна (Аполлонія) на схилах г. Іда, де за легендою народився Зевс. З вишуканих гончарних виробів, знадених у навколишніх похованнях, можна припустити, що вона жила між 900 і 650 роками до н.е. — після занепаду Мінойської та Мікенської цивілізацій і до кінця т. зв. Темних віків Греції.

Під час ретельнішого дослідження її кісток археологи помітили деякі деталі. У порівнянні з іншими жінками, похованими на некрополі Orthi Petra, в неї були незвичайно розвинуті м’язи, особливо на правій стороні її тіла. Крім того, скелет мав стерті хрящі в колінних та стегнових суглобах.

Щоб зрозуміти, які рухи, повторювані протягом життя, призвели до такого зношування, дослідники почали аналізувати біомеханіку різних професій давніх жінок.

Науковці відтворювали рухи за допомогою моделі скелета й відслідковали, які м’язи були задіяні. Учені перепробували: прання речей, випікання хліба, збирання врожаю і ткацтво — безрезультатно. Науковці поширили дослідження поза традиційні жіночі ролі та спробували ліпити горшки.

Моделлю для дослідників виступила сучасна жінка-гончар. Спостерігаючи за рухом її м’язів під час роботи, вони переконалися, що саме ця професія ідеально підходить для жінки, яку вони досліджують.

Постійне згинання ноги, щоб приводити в дію гончарне коло, зношувало її суглоби; часте нагинання в один бік для формування й ліплення глини розвивало м’язи на відповідному боці її тіла.

Те, що жінка присвятила своєму ремеслу ціле життя, означає, що вона була майстром і проторувала шлях для інших жінок, які займаються керамікою на острові й досі.

Як повідомлялося, на території історико-культурного заповідника "Давній Пліснеськ" археологи показали нові знахідки.

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками

Кількість жертв Голодомору: підрахунки Степана Соснового

Серед розмаїття досліджень, присвячених подіям колективізації та Голодомору в Україні, особливе місце посідає наукова концепція агронома-економіста Степана Миколайовича Соснового, оприлюднена ним у 1942 – 1943 роках на шпальтах газети «Нова Україна», що в ті роки друкувалась в окупованому німцями Харкові

ОУН і Голод 1946-1947 років на Буковині. Як повстанці документували Голодомор

Наприкінці 1946 року, після жорсткої хлібозаготівельної кампанії, яка вимела із господарств українців практично усі продукти харчування, по всій Буковині запанував голод. Навесні 1947 року результати голоду стали просто кричущими. Численні голодні смерті, спухлі від голоду селяни заполонили буковинські села

Шарлотта Гарріг Масарикова. Замальовка до 170-річчя від дня народження

Шарлотта завжди була надійною підтримкою для чоловіка у складних перипетіях його політичного життя, а також першою і найвимогливішою читачкою усіх праць Томаша. Без її схвалення і оцінки жоден з його творів не йшов до друку. Виважена, спокійна, доброзичлива, але, водночас, непохитна у засадничих питаннях, вона викликала щире захоплення друзів і ненависть опонентів Томаша Масарика.