У Києві діє виставка «Візуальні історії з історії»

«Візуальні історії з історії» – це спроба розповісти про важливі миті життя України та суспільства за допомогою артефактів зі збірки Музею Івана Гончара.

Про це йдеться на сторінці Музею.

 

Мікроісторії про окремі експонати – картини, скульптури, фотографії, які свого часу були врятовані від ідеологічного знищення чи людського забуття як самим фундатором музею – Іваном Гончаром, так і його спадкоємцями, розгорнулися у виставковому просторі Мистецької галереї.

На виставці представлено близько сотні експонатів. Відвідувачі дізнаються про вцілілого, хоча й "пораненого" під час обшуків "червоними" картини "Козака Мамая", про ікону "Святий Микита" та картину "Ангел зі свічкою", які, за розповідями старожилів Іванові Гончару, написані Тарасом Шевченком.

Вперше експонуються історичні картини художника-живописця Осипа Куриласа (1870-1951), які послугували ілюстраціями до "Історії України-Русі" Миколи Аркаса – "Переслідування православних", "Біля труни Тараса Шевченка" та ін., а також робота маляра-імпресіоніста Тита Романчука (1865-1911) "Зустріч останків Тимоша".

Також представлені зразки живопису фундатора Музею. Унікальні фото, зокрема, оригінали світлин історика, політичного діяча Михайла Грушевського, правозахисниці та громадської діячки Олени Антонів, фото з історії "Просвіти", українських січових стрільців, а також добірка світлин кубанського козацтва, віднайдених на Кубані побратимом Гончара – Ренатом Польовим, – все це та багато іншого знайде своє місце на виставці.

Місце: Музей Івана Гончара, вул. Лаврська, 19

Виставка діятиме до 30 вересня 2018 року.

Відкрито для відвідування: Вівторок – неділя, 10:00 – 17:30

Вартість вхідного квитка – 30 грн

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?