Спецпроект

У Львові вшанували пам’ять жертв Янівського концтабору

2 вересня, в Урочищі «Піски» (вул. Омеляна Ковча) відбувся меморіальний концерт з нагоди 75-ої річниці ліквідації ґетто та Янівського концтабору у Львові.

Про це повідомляє агенція інформації та аналітики "Гал-Інфо".

 Львівський міський голова - Андрій Садовий на вшануванні жертв Голокосту

Фото: Гал-Інфо

Вшанувати та спільно переосмислити страшну і болючу сторінку минулого — історію жертв Янівського концтабору та Львівського ґетто, прийшов міський голова Львова Андрій Садовий, головний рабин Львова та Західної України Мордехай Шломо Болд, числення львівська громада та поважні гості.

Заходи в Урочищі розпочались зі спільної молитви рабина, опісля якої онуки Яніни Шехелес та Олександра Шварца запалили свічки пам’яті. Також усі охочі в пам’ять про жертв поклали камінці. Далі відбувся меморіальний концерт.

"Ми з вами знаходимося на цьому скорботному місці, де за різними історичними джерелами загинуло до 200 тис. євреїв. Сьогодні ми можемо тільки пам’ятати, пам’ятати про тих, кого не повернеш", — сказала Адель Діанова, керівник Всеукраїнського благодійного фонду "Хесед Ар’є".

"Сьогодні ми всі тут зібралися, щоб вшанувати, переосмислити та зробити відповідні висновки про жахливі події, які сталися в минулому. Доктор Олександр Шварц, мій дідусь, також був одним із в’язнів Янівського концтабору.

Лише завдяки волі до життя, прагненню вижити і боротьбі мого дідуся, я можу тут перед вами стояти сьогодні, через 75 років після ліквідації Янівського концтабору. Ніколи не забуду усі ті історії, які розповідав мені дідусь протягом життя і всі ті поради, які він мені давав для мого майбутнього.

Він завжди казав мені, що потрібно брати активну участь у різних суспільних, важливих благодійних проектах так само, як і він тут робив у Львові. Мій дідусь зробив цю роботу справою усього свого життя, це дуже співголосно зі словами, які каже нам наша релігія.

Ще коли я був зовсім малим, мій дідусь мені завжди радив, щоб я став колись лікарем, бо, на його думку, це була така єдина професія і рід занять, який дасть мені сенс в житті і засоби для існування.

Він завжди обґрунтовував цю свою позицію, кажучи, що в концтаборах до лікарів завжди ставилися краще, ніж до інших. Коли я став старшим і досвідченішим, я почав усвідомлювати і розуміти, що мав на увазі мій дідусь, коли говорив про добрі діла про благодійність.

Я багато років працював лікарем у Мюнхені і завжди, пам’ятаючи, про слова мого дідуся, які він говорив мені на основі свого досвіду. Зараз якби він мене бачив, що я тут стою, як представник другого покоління тих уцілілих після концтабору, він би дуже мною пишався.

На жаль, мій дідусь відійшов у кращий світ у листопаді 2014 року, але я ніколи не забуду його слова, що обов’язок мого покоління та всіх наступних поколінь — пам’ятати ті страшні речі, які відбувалися тут в концтаборі, пам’ятати, що страшного відбувалося у минулому і вшановувати та не забувати ці речі", — розповів онук Доктора Олександра Шварца Артур Шварц.

Цікаво, що власне Олександр Шварц встановлював камінь, біля якого відбулась молитва та поминальні заходи.

Нагадуємо, що 2 вересня у межах Європейських днів єврейської культури Україна та весь світ згуртувалися, аби згадати та спільно переосмислити страшну історію жертв Янівського концтабору та Львівського ґетто.

У часи Другої світової війни Янівський концтабір був місцем жахіть Голокосту у регіоні, а Львівське ґетто — третім за величиною у Східній Європі.

Трагічні роковини Голокосту у Львові дали поштовх до об’єднання різних організацій та ініціатив міста, щоб спільно актуалізувати складну та багато років замовчувану спадщину.

Упродовж року в межах програми відбуваються академічні, культурні, мистецькі події, виставки у публічному просторі міста, що активізували подальші дослідження теми Голокосту.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?

Українці в Єгипті

Весною 1920 року до Єгипту прибуло біля 4500 біженців з колишньої російської імперії. Три чверті з-поміж них були українцями або «малоросами» українського походження. Усіх поселено у пустельний наметовий табір в Тель-ель-Кебірі (залізнична станція між Каїром і Суецьким каналом)

Гомельська офіцерська сотня: союзник чи ворог української держави?

1 березня 1918 року Гомель зайняли німецькі війська відповідно до Берестейського договору, а через кілька днів він був переданий разом з повітом до Української Народної Республіки. За тиждень до вступу німців Гомельський революційний комітет та Поліський комітет РКП(б) терміново евакуювались на схід.