Історикам пропонують 25 тис. грн премії на дослідження ЗУНР

Львівська мерія започатковує "Програму підтримки дослідників ЗУНР", згідно з якою 10 знавцям історії Листопадового Чину та утворення Західноукраїнської Народної Республіки виплатять грошову премію на суму 25 тисяч гривень.

Про це, 4 вересня, під час прес-конференції повідомила директор департаменту розвитку ЛМР Наталія Бунда, передає кореспондентка Гал-інфо.

 Прес-конференція щодо прийняття Програми підтримки дослідників ЗУНР у Львові

Фото: Гал-інфо

За її словами, "Програма підтримки дослідників ЗУНР" є одним з проектів, що реалізовують у Львові в межах відзначення 100-ліття утворення Західноукраїнської Народної Республіки.

Місто прагне вшанувати роботу істориків та дослідників цієї тематики, виплативши їм грошові премії на подальші дослідження. Загалом з міського бюджету на реалізацію програми виділять 250 тисяч гривень – по 25 тисяч гривень кожному з десяти переможців.

"Цьогоріч ми відзначаємо 100-ліття ЗУНР. Дуже важливо, щоб цей рік дав поштовх для дослідження цієї тематики. Є певна частина людей, які працюють над цією темою в університетах чи науково-дослідних інститутах. Але необхідно, щоб був також запит міста і місто показувало, що нам потрібні такі дослідження.

Вони мають ставати публічними і ми повинні виносити з цього певні уроки, брати приклад і просто знати свою історію", - зазначив на прес-конференції заступник міського голови Львова з питань розвитку Андрій Москаленко.

Заступник мера Львова також додав, що невдовзі буде обговорено і затверджено проект положення Програми, а отже сформовано критерії до кандидатів, заявку на одержання премії, а також конкурсну комісію з незалежних експертів. Переможців планують обрати до початку святкування 100-ліття ЗУНР, тобто до 1 листопада.

Нагадуємо, що у Львові на будівництво пам'ятника героям ЗУНР витратять 5,6 мільйонів гривень.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?