Архіви Константинополя спростовують міф про походження УПЦ від Москви

Архіви Вселенського патріархату мають документи, які підтверджують, що саме Російська православна церква відділилася від Київської митрополії.

Про це в інтерв'ю "5 каналу" сказав предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет.

За його словами, насправді все навпаки – це Російська (точніше, Московська) церква свого часу відокремилася від Київської Митрополії. Тож саме Київ – Матір-Церква для Москви, а не навпаки.

"Російська Церква відокремилася від Київської Митрополії, а Київська Митрополія була у складі Константинопольського Патріархату. Тобто виходить, що ми, Українська Церква, є дочірньою Церквою Константинопольського Патріархату, а Російська Церква є дочірньою Церквою, дочкою, а не Матір'ю Української Церкви", – зазначив Філарет.

Згадані документи грецькою мовою оприлюднені онлайн на сайті orthodoxia.info. 

"Вселенський патріархат вважає доречним нагадати всю історичну і канонічну правду про взаємини Константинопольської церкви з Церквою України, про що свідчать збережені офіційні документи, які, нажаль, або ігноруються, або свідомо приховуються зі зрозумілих міркувань", – наголошується в передмові дослідження історії розвитку української церкви, переклад фрагменту якого наводить сайт Укранорама.

Цим дослідженням, а особливо оригінальним листуванням, яке публікується вперше, Вселенський патріархат підтверджує свою канонічну і правову юрисдикцію в Україні і одночасно доводить, що "Московський патріархат порушив правила Патріаршого і Синодального Акта 1686 року Вселенського патріархату, порушення яких Вселенський патріархат, через важкі умови при яких діяв, змушений був терпіти і мовчати, але ніколи не викреслив та не забув".

Дана публікація є результатом дослідження грецьких і російських учених, які мали доступ до оригінальних текстів архіву Константинопольського патріархату і його листування протягом багатьох століть.

Як повідомлялося, представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков у Женеві архієпископ Тельміський Іов заявив, що анафема була накладена на гетьмана Івана Мазепу з політичних причин, а отже є неканонічною.

УПЦ КП знайшла у своєму архівах документ  із проханням до Московського патріарха про автокефалію, яке в 1992 році підписав і теперішній предстоятель УПЦ МП Онуфрій.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?