276 тисяч документів з архіву Теодора Рузвельта виклали онлайн

Бібліотека Конгресу США оприлюднила найбільшу онлайн-колекцію документів президента США Теодора Рузвельта (1858—1919), які відображають його карколомну політичну кар’єру губернатора штату Нью-Йорк, віце-президента й президента, а також діяльність як реформатора, письменника й натураліста.

Колекцію приурочено до 160-ї річниці народження 26-го американського президента, який народився 27 жовтня, повідомляє сайт бібліотеки.

Документи Рузвельта є однією з найбільших колекцій президентів в Бібліотеці Конгресу — 276 тис. документів, що в цифровому форматі дає біля 461 тис. зображень. Вона включає листи, промови, урядові розпорядження, альбоми, щоденники, журнали відвідувань Білого дому та прес-релізи його адміністрації, а також родинні архіви.

 Теодор Рузвельт після того, як залишив Білий дім у 1910 році. Фото: Бібліотека Конгресу США 

Колекція дає змогу поглянути ближче на Рузвельта як на особистість та сильного президента в 1901—1909 роках, який започаткував традицію використання цієї посади як трибуни для впливу на суспільство за допомогою ЗМІ.

Документи також відображаю його перебування на посаді віце-президента перед убивством президента Вільяма Мак-Кінлі, губернатора штату Нью-Йорк, комісара поліції м. Нью-Йорка, офіцера-кавалериста під час Іспансько-американської війни, заснування ним Прогресивної партії та невдале балотування на президента в 1912 році.

 Промова Рузвельта в Коннектикуті піл час балотування на другий термін 1912 року

Архів Рузвельта збергіається в Бібліотеці Конгресу США відтоді, як Рузвельта вперше надіслав туди свої папери на зберігання в 1917 року. Наступні рази його архіви передавали рідні та уповноважений розпорядник.

Велику архівну колекцію про життя й діяльність Рузвельта містить Бібліотека Гарвардського університету. Центр Теодора Рузвельта в Державному університеті Дікінсона, штат Дакота створює цифрову бібліотеку матеріалів Рузвельта у співпраці з Бібліотекою Конгресу та іншими організаціями.

Колекцію можна переглянути за посиланням.

Як повідомлялося, президент Латвії  затвердив закон про публікацію документів КГБ Латвійської РСР.

У вересні в Іспанії було прийняте рішення про відкриття архівів доби Франко

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.