Спецпроект

АНОНС: Лекція "Поліцентричний" геноцид: доля ромів України в добу нацистської окупації" у Львові

25 жовтня у Львові відбудеться лекція Михайла Тяглого "Поліцентричний" геноцид: доля ромів України в добу нацистської окупації.

Під час німецької та румунської окупації України поряд з євреями ще одна група населення України зазнала переслідувань та зрештою загибелі лише через своє біологічне походження. У повоєнні десятиліття її доля залишалася поза увагою, а причини загибелі, як їх усвідомлювали в повоєнному суспільстві, обумовлювалися усталеними стереотипами самого суспільства щодо цієї групи жертв.

 

Якими насправді були мотиви переслідувань окупантами ромського населення та як формувалася смертоносна окупаційна машина винищення ромів? Якими були співвідношення ідеології та прагматизму, центральних наказів та місцевих ініціатив у появі вбивчого механізму?

Чи існували регіональні особливості у цьому явищі відповідно до окупаційних зон, на які було поділено Україну? Яким було ставлення місцевого населення до переслідуваних? Зрештою, як самі роми сприймали утиски та вбивства і які стратегії виживання практикували?

Саме цим питанням буде присвячена лекція наукового співробітника Українського центру вивчення історії Голокосту, відповідального редактора наукового часопису "Голокост і сучасність" Михайла Тяглого.

Лекція відбудеться у межах проекту "Lwów, לעמבערג‎, Львів, Lemberg’43: Місто, яке (не)пережило" − серії меморіальних заходів до 75-ої річниці ліквідації Львівського гетто та Янівського табору СД у Львові.

25 жовтня, четвер, 17.00

Місце: меморіальний музей тоталітарних режимів "Територія Терору" (Львів, просп. Чорновола, 45-Г). 

Організатори: "Територія Терору" у співпраці з Центром міської історії Центрально-Східної Європи.

Партнери: Управління Культури Департаменту розвитку Львівської міської ради, Всеукраїнський єврейський благодійний Фонд "Хесед-Арьє", Благодійний фонд Брей Бріт "Леополіс" імені Еміля Домбергера, Львівський органний зал, Львівське товариство єврейської культури ім. Шолом-Алейхема, Єврейська спадщина Рогатина.

Вхід вільний.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?