In memoriam. Помер барон Фальц-Фейн — родич засновника "Асканії-Нової"

У столиці Ліхтенштейну Вадуці на 107-му році життя загинув спортивний діяч, меценат, нащадок засновника заповідника "Асканія-Нова" барон Едуард фон Фальц-Фейн.

За інформацією Vaterland, якого цитує "Новое время", 106-річний підприємець загинув у власному будинку під час пожежі. Вогонь охопив його житло приблизно о 8:45 ранку в суботу, 17 листопада.

Прибулі на місце події пожежники виявили барона мертвим. Причини пожежі на даний момент невідомі.

Барон Едуард Олександр фон Фальц-Фейн був найстарішим жителем Ліхтенштейну. 14 вересня він відсвяткував своє 106-річчя.

Едуард фон Фальц-Фейн народився 14 вересня 1912 року в селі Гаврилівка, що в нинішній Херсонській області. Він — племінник засновника заповідника Асканія-Нова Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна.

Після Жовтневого перевороту 1917 року разом з родичами Едуард фон Фальц-Фейн виїхав до Німеччини, потім оселився у Франції, а потім перебрався в Ліхтенштейн. Він займався спортом (велогонки, бобслей), спортивною журналістикою, а також очолював асоціацію велоспорту в Ліхтенштейні.

В Україні Фальц-Фейн мав численні нагороди: Орден Ярослава Мудрого IV (2012) і V ступенів (2007), орден "За заслуги" І (2002) і ІІ ступенів (1998), Почесну відзнака Президента України (1994), Почесну грамоту Кабінету Міністрів України з пам’ятним знаком (1998).

Ці нагороди Фальц-Фейн отримав за багатолітню благодійну та природоохоронну діяльність, опіку над біосферним заповідником "Асканія-Нова" ім. Ф. Е. Фальц-Фейна, особистий внесок у підвищення міжнародного престижу України тощо.


Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками