Сейм Литви визнав командувача партизанів Раманаускаса-Ванагаса главою країни

Страченого у СРСР у 1957 році командира литовських партизан Адольфаса Раманаускаса-Ванагаса визнано в Литві фактичним керівником Литовської держави, яка боролася з радянською владою.

Відповідне рішення сейм Литви ухвалив 20 листопада, повідомляє Delfi.

 Адольфас Раманаускас-Ванагас

Фото: Genocido aukų muziejaus nuotr

За таку резолюцію проголосував 91 депутат, семеро утрималися, проти не голосував ніхто.

В ухваленому сеймом документі констатують, що перший заступник голови президії Руху боротьби за свободу Литви Раманаускас-Ванагас після вбивства Йонаса Жямайтіса-Вітаутаса 26 листопада 1954 року до своєї смерті 29 листопада 1957 року "був найбільш високопоставленою на той момент посадовою особою Литовської держави поміж тих, хто залишився серед живих, і керівником Литовської держави, яка боролася з окупацією".

Адольфас Раманаускас-Ванагас після Другої світової війни очолював партизан Дзукії (історичного регіону на півдні та південному сході Литви). У 1949 році він разом з іншими партизанськими командирами підписав декларацію Руху боротьби за свободу Литви. Того самого року литовські партизани призначили його заступником голови президії руху і головнокомандувачем збройних сил Литви.

Головою президії Руху боротьби за свободу Литви на той час був Йонас Жямайтіс-Вітаутас, проте в листопаді 1954-го його вбили в Бутирській в'язниці Москви.

Із 1952 року Адольфас Раманаускас-Ванагас переховувався від радянської влади, але в 1956-му його було заарештовано. Після жорстоких тортур у 1957 році його стратили.

У жовтні 2018 року останки Раманаускаса-Ванагаса було перепоховано на Антакальнісському кладовищі у Вільнюсі (останки цього року було виявлено на Сирітському кладовищі).

Читайте також:

Литовські партизани з околиць міста Паневежис. 1945–1953

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.