АНОНС: "Виставка про Букрин. (Не)забутий плацдарм" у Музеї Другої світової

У головній експозиції Національного музею історії України у Другій світовій війні відбудеться презентація музейних проектів до 75-ї річниці вигнання нацистських загарбників із Києва.

"(Не)забутий плацдарм" – виставка про Букринський плацдарм, з якого розпочалося вигнання нацистів із Києва восени 1943-го року, у час успішних наступів, фатальних прорахунків і нелюдської байдужості та жорстокості. 

 

На символічному плоту – фото букринського вигину, зроблене пілотом Люфтваффе під час розвідувального польоту. Поруч – сповіщення про загибель бійців, які уособлюють кривавий ужинок війни. Серед них й ті, хто йшов без зброї, у домашньому одязі, так звана "чорна піхота". Вони гинули зовсім поруч із рідним домом, змиваючи "гріх" перебування в окупації власною кров’ю. Більшість матеріалів учасників тих боїв представлені вперше. 

Сюжетну лінію підтримують фрагменти спогадів учасників боїв на Букрині: "…Всі затамували подих, йдучи назустріч смерті… Ланцюгом передали від замполіта: "Ні кроку назад. Розстріл". Багатьом було 19…" (санінструктор Олександра Волкова).
"Душа моя рветься кожної хвилини до вас, але більша сила держить мене тут… Боже, моя рідненька мамо, чому ти мені не дала анітрохи щастя? Моє життя не варте грязної полушки…" (рядовий Павло Смакота).

"Військові поховання Києва (1940-1950-ті роки). Мартиролог" – перший електронний персональний перелік воїнів, які загинули під час оборони та визволення Києва від нацистів та поховані в українській столиці. Він об’єднав реєстри всіх офіційних військових цвинтарів та одиночних поховань Києва. Містить відомості про 11720 осіб.

Проте вказані цифри не остаточні. Багато імен містять помилки, занесені двічі у різні списки тощо. Складання будь-якого військового мартирологу – це важливий соціогуманітарний проект, до якого запрошуємо долучитися всіх небайдужих poshyk@warmuseum.kiev.ua

Про те, наскільки ми добре знаємо про події 75-річної давнини, звитягу та жертовність українського народу в боях за вигнання нацистів, поговоримо з кураторами нових музейних проектів. 

6 листопада, вівторок, 11.00

Місце: Національний музей історії України у Другій світовій війні (Київ, вул. Лаврська 27).

Контакти організаторів: (097) 572-26-74, Барановська Катерина – акредитація ЗМІ, e-mail: warmuseum.kiev@gmail.com.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.