У Мони Лізи немає "ефекту Мони Лізи" - науковці

Вченим Білефельдського університету в Німеччині вдалося довести, що у картини Леонардо да Вінчі "Мона Ліза Джоконда" не проявляється так званий "ефект Мони Лізи".

Дослідники показали, що насправді жінка на портреті дивиться не прямо на глядача, а праворуч, повідомляє "Новое Время" з посиланням на Gizmodo .

"Ефектом Мони Лізи" називають відчуття того, що людина, зображена на художньому творі, стежить за глядачем, коли той рухається.
Ефект досягається тоді, коли погляд зображеної людини спрямований прямо на глядача.

 Мона Ліза


Дуже довго вважалося, що дама на картині Да Вінчі "спостерігає" за відвідувачами, які проходять повз неї. Як стверджують науковці з університету Білефельд, сама Мона Ліза такого ефекту не має. Ніхто ніколи не проводив строгого тесту, щоб побачити, чи присутній він при перегляді картини Леонардо.

Провівши власні тести, команда опублікувала висновок: "Немає сумнівів в існуванні ефекту Мони Лізи - такого просто не відбувається з самої Моною Лізою".

Дослідження проводили психологи Себастьян Лот і Герні Хорстманн, які раніше досліджували спрямований погляд, важливий для взаємодії людей і роботів. Достовірне дослідження картини "Мона Ліза" вони вирішили зробити, зіткнувшись з ефектом Мони Лізи в іншій роботі.

Психологи запитували людей не про відчуття погляду Мони Лізи, а про те, куди, на їхню думку, спрямований погляд очей зображення. Експеримент повторювали 2000 разів з різними рівнями збільшення картини та зміщеннями вліво та вправо.

Більшість учасників експерименту, незалежно від умов випробування, відповіли, що погляд Мони Лізи спрямований праворуч під середнім кутом 15,4°.

Посилаючись на результати дослідження 2007 року, дослідники сказали, що люди відчувають, що за ними спостерігають, коли погляд спрямований на них під кутом зору 10° або 5° в будь-яку сторону. Таким чином, Мона Ліза не проходить тест на "ефект Мони Лізи".

У прес-релізі Герні Хорстманн підкреслив, що термін "ефект Мони Лізи" є "неправильним в своїй назві". У своїй оцінці люди спираються на свої власні нарцисичні тенденції, коли відчувають, що очі Мони Лізи слідують за ними.

"Це ілюструє сильне бажання, щоб на вас дивилися і хтось був центром уваги іншої людини. Вам хочеться мати  стосунок до будь-кого, навіть якщо ви зовсім не знаєте цю людину", - зазначив Хортманн.

ДОВІДКА:

Картину "Портрет пані Лізи дель Джокондо" італійський художник Леонардо да Вінчі написав близько 1503 року. Вона вважається одним із найкращих взірців живопису епохи Відродження. Картина експонується в Луврі (Париж, Франція).

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками