1 лютого 1919

Архів з'ясував долі захисників УНР, загиблих під Києвом у 1919-му

Працівники Центрального державного історичного архіву України в Києві з’ясували обставини бою куренів Армії УНР в 1919 році на Київщині.

1 лютого 1919 року в містечку Літки Остерського повіту Чернігівської губернії (тепер село Літки Броварського району Київської області) відбувся бій 1-го та 2-го Чорноморських куренів Армії УНР проти більшовицьких військ.

Це випливає з дослідження метричних книг православної Троїцької церкви Літок, яке провели працівники архіву.

 Метрична книга Троїцької церкви. Джерело: Центральний державний історичний архів України (Києві), ф. 2011, оп. 2, спр. 250, арк. 82

Тоді загинуло 16 козаків Армії УНР, яких поховали в братській могилі 4 лютого 1919 року. Імовірно, українські війська билися проти радянського 1-го  Богунського полку Миколи Щорса, який наступав на Київ і ввійшов до міста 5 лютого.

З-поміж 16-х захисників України вдалося відчитати імена лише двох. Це – Олександр Коротенко з Васильківського повіту Київської губернії та 25-річний Анатолій Іванович Кисловський з міста Прилуки Полтавської губернії (нині Чернігівської області).

 Аркуші 82 зв-83, на яких записано про загибель козаків Армії УНР у Літках. Для збільшення тисніть тут

Втрати червоноармійців у метричних книгах не зафіксовані.

Як повідомляють в ЦДІАК, раніше вважалося, що бій у Літках стався 21 січня (3 лютого) 1918 року між юнкерами 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького та червоними військами Муравйова після бою під Крутами.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.