У Західній Сахарі археологи знайшли дивні кам'яні об'єкти. ФОТО

Учені з Університету Східної Англії виявили сотні таємничих кам'яних конструкцій в Західній Сахарі. Одні з них містять людські поховання віком близько 1500 років.

Структури дуже різноманітні за розмірами і формою, і археологи не впевнені, для чого використовувалися багато з них, пише "Новое время" з посиланням на Live Science.

Територія Західної Сахари поділена: 75% контролюється Марокко, решта — Сахарською Арабською Демократичною Республікою, частково визнаною державою, яка претендує на всі землі колишньої колонії Іспанська Сахара.

На фото зображений тип кам'яної структури, відомий як "дольмен". Фото: Nick Brooks і Joanne Clarke

"Через історії конфліктів детальні археологічні та палеоекологічні дослідження в Західній Сахарі були надзвичайно обмежені", — пишуть автори роботи старший викладач Університету Східної Англії Джоан Кларк і незалежний дослідник Нік Брукс.

Археологи досліджували ландшафт і виконували невеликі розкопки на підконтрольній САДР частині Західної Сахари. Крім того, науковці використовували у своїх дослідженнях супутникові знімки з Google Earth.

На супутникових знімках можна побачити кілька сотень об’єктів різного типу. Одні мають форму півмісяців, інші утворюють кола, треті — прямі лінії, четверті — прямокутні, схожі на платформу, а п'яті є каменями, складені в кургани.

Є й більш складні варіанти. Наприклад, одна структура виглядає як суміш прямих ліній, кам'яних кіл, платформ і кам'яних стовпів, які разом утворюють комплекс завдовжки близько 630 метрів.

Археологи не впевнені в призначенні багатьох споруд, але, на їх думку, деякі з них можуть позначати місцезнаходження могил.

Під час невеликих розкопок археологи виявили кілька артефактів, які можна датувати за допомогою радіовуглецевого методу. Зокрема, вони знайшли дві купи каміння, які містять людські поховання віком близько 1500 років.

Дослідження показують, що Західна Сахара була колись більш вологим місцем, в якому жило більше тварин, ніж сьогодні. Археологи задокументували наскельні зображення, що показують зображення великої рогатої худоби, жирафів, антилоп і барбарійських овець, в той час як дослідники навколишнього середовища знайшли докази озер та інших джерел води, які висохли тисячі років тому.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?