В Узбекистані заборонили георгіївські стрічки

Замість георгіївських стрічок в Узбекистані до Дня Перемоги у Другій світовій війні, яке в республіці називається Днем пам'яті і почестей, роздаватимуть стрічки в кольорах національного прапора

Відповідне розпорядження видав прем'єр-міністр республіки Абдулла Аріпов, повідомляє Еспресо із посиланням на портал Xabar.uz.

 

Під час селекторної наради, присвяченої святкуванню, він розкритикував поширення георгіївських стрічок і розпорядився замість них виготовити і роздати 100 тис. стрічок у кольорах прапора Узбекистану.

Окрім того, він доручив організувати в мережі Facebook акцію, під час якої користувачі публікуватимуть зображення узбецького прапора. До акції, на думку Аріпова, мають приєднатися співаки, спортсмени, актори, гумористи.

"Цей захід неофіційний, тому він має щиро об'єднати людей", - вказав Аріпов.

Слід зазначити, що проти георгіївських стрічок давно виступають узбецькі націоналісти. Зокрема, в 2016 році історики Анвар Назіров і Шухрат Барлас заявили:

"Під час колонізації нашої батьківщини царською Росією багато генералів і офіцерів були нагороджені орденом і стрічкою Святого Георгія, заснованих Катериною II у 1769 році.

На медалях, заснованих спеціально для генералів та офіцерів армії колонізаторів, були вписані назви наших міст, захоплених шляхом винищення місцевого населення, і до цих медалей були прикріплені стрічки ордена Святого Георгія".

Разом з тим, на початку квітня в Узбекистані влада схвалила проведення акції "Безсмертний полк" у Ташкенті, погодивши маршрут від меморіального комплексу "Братські могили" до площі Мустакіллік (символічність маршруту в тому, що Мустакіллік – це незалежність по-узбецьки).

Раніше проведення "Безсмертного полку" в Ташкенті керівництво міста намагалося заборонити.

Читайте також:

У Білорусі парламентарі захищають георгіївську стрічку

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?