АНОНС: Історики Західної та Східної Європи обговорять 450-ліття Люблінської унії в Києві

Триває зголошення на участь у міжнародній науковій конференції «"Рівні до рівних, вільні до вільних": Люблінська унія 1569 року в історії Центрально-Східної Європи», яка відбудеться 24 травня в Києві.

Конференцію приурочено до 450-ліття підписання Люблінської унії. 

У ній візьмуть участь історики з Білорусі (проф. Олександр Кравцевич), Великої Британії (проф. Роберт Фрост, проф. Карін Фрідріх), Литви (проф. Альфредас Бумблаускас, доктор наук Генуте Кіркене), Німеччини (проф. Матіас Нієндорф), Польщі (проф. Анджей Гіль, доктор габілітований Генрик Літвін, проф. Дорота Михалюк, доктор наук Домінік Шульц) та України (кандидат історичних наук Наталія Білоус, доктор історичних наук Дмитро Вирський, проф. Петро Кулаковський, проф. Наталія Старченко, проф. Василій Ульяновский).

Модераторами засідань виступлять проф. Наталя Яковенко, проф. Віктор Горобець та доктор габілітований Генрик Літвін.

Для учасників конференції буде забезпечено синхронний переклад.

Для участі в конференції слід надіслати дo 21 травня заявку на поштуnatalia.bankewycz@instytutpolski.org

У заявці необхідно вказати: ім’я та прізвище, посаду/установу, e-mail, номер телефону. Участь у конференції буде можливою виключно за умови попередньої реєстрації. Кількість місць обмежена.

Програму конференції можна завантажити тут. 

24 травня, п'ятниця, початок реєстрації учасників о 8.30

Місце: Дипломатична академія імені Геннадія Удовенка при МЗС України (вул. Велика Житомирська, 2).

Організатори: Польський інститут у Києві, Посольство Литовської Республіки в Україні, Інститут історії України Національної академії наук України, Дипломатична академія імені Геннадія Удовенка при МЗС України, Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин, Представництво Польської академії наук у Києві.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?