Спецпроект

Погром на алеї Героїв Небесної Сотні. ЗАЯВА Музею Майдану

18 травня, у Міжнародний день музеїв, група людей демонстративно звалила паркан на алеї Героїв Небесної Сотні. Загорожа є обов’язковим елементом на будівельному майданчику. З-поміж іншого, вона убезпечувала демонтовану бруківку від розкрадання.

Про це йдеться на сайті Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. «Історична правда» подає нижче заяву музейників з приводу ситуації, що склалася.

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Ситуація з будівництвом Меморіалу показова і для нас не є несподіваною (проте від того не стає менш прикрою). У шквалі звинувачень, коли правду змішують із вигадками, припущеннями та відвертою брехнею, подаючи їх як щось безсумнівне, мова, яка базується на повазі до співрозмовника й аргументованих поясненнях, стає нечутною.

Це відомо всім, хто хоч раз брав участь у великих зустрічах-нарадах, куди приходять крикуни. І так уже є, що найлегше нападати на того, хто не ховається від "незручних" питань, хто шукає порозуміння й задля цього ладен вислуховувати весь потік образ "та звинувачень, вірячи, що ті, хто ці звинувачення кидає, готові в якийсь момент зупинитися, щоб вислухати відповіді.

І дивно, що аргументи "проти" з’явилися за більш ніж рік після оприлюднення результатів конкурсу, саме зараз. Що, невже немає правових інструментів оскарження "неправомірних" і "злочинних" дій із боку Музею?

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Отже, наша позиція:

Ми ніколи не ігнорували потреби слідства, якщо нас повідомляли про них.

Ми ніколи не уникаємо спілкування, ініціюємо зустрічі, проводимо прес-конференції, обговорення – попри те, що іноді отримуємо відповіді від учасників процесу слідчих експериментів на кшталт: "А хто ви такі, щоб ми вам повідомляли, інформували вас, домовлялися?"

І розуміємо, що часто наші опоненти такі зустрічі сприймають не як інструмент до порозуміння, а як іще одну нагоду нападати, звинувачувати, скандалити.

Поява Музею, спорудження Меморіалу, наша щоденна діяльність зі збереження пам’яті та популяризації цінностей Майдану – це реалізація запиту суспільства на такий заклад і таку діяльність.

Ми розуміємо, що саме нам як інституції доведеться відповідати перед суспільством, якщо Меморіалу не буде. І ми готові до цього.

Але також розуміємо, що невелика група протестувальників представляє думку не всього суспільства, а лише його частини, й очевидно, що потрібен пошук рішення, яке не ігнорувало б її.

Водночас наголошуємо, що компроміс, якого хочемо досягнути, є компромісом не між Музеєм і протестувальниками, а між двома суспільними запитами. І відмова від появи Меморіалу на алеї станом на сьогодні чи застосування силових методів, як було сьогодні, не може бути цим компромісним рішенням. Невже для забезпечення слідчих дій бракує правових методів?

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Протиставляння Меморіалу слідству хибне та спекулятивне. І комусь – вигідне…

Останнє й основне: хоч би якими були мотиви кожної зі сторін, ми не можемо дозволити дискредитувати пам’ять про Героїв Небесної Сотні та образ Майдану як місця єднання та порозуміння людей заради спільної мети.

Тож знову й знову закликаємо "борців за справедливість", перш ніж нападати, валити, звинувачувати, пильно аналізувати, чи не є перекрученою чергова "сенсація". І йти на комунікацію, знати аргументи іншої сторони та прислухатися до думки решти громадян.

Нагадуємо, що 18 травня активісти громадського руху «С14» знесли паркан на алеї Героїв Небесної Сотні, де мало розпочатися будівництво Музею Революції Гідності. Про це повідомив лідер організації Євген Карась.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?