Спецпроект

Погром на алеї Героїв Небесної Сотні. ЗАЯВА Музею Майдану

18 травня, у Міжнародний день музеїв, група людей демонстративно звалила паркан на алеї Героїв Небесної Сотні. Загорожа є обов’язковим елементом на будівельному майданчику. З-поміж іншого, вона убезпечувала демонтовану бруківку від розкрадання.

Про це йдеться на сайті Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. «Історична правда» подає нижче заяву музейників з приводу ситуації, що склалася.

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Ситуація з будівництвом Меморіалу показова і для нас не є несподіваною (проте від того не стає менш прикрою). У шквалі звинувачень, коли правду змішують із вигадками, припущеннями та відвертою брехнею, подаючи їх як щось безсумнівне, мова, яка базується на повазі до співрозмовника й аргументованих поясненнях, стає нечутною.

Це відомо всім, хто хоч раз брав участь у великих зустрічах-нарадах, куди приходять крикуни. І так уже є, що найлегше нападати на того, хто не ховається від "незручних" питань, хто шукає порозуміння й задля цього ладен вислуховувати весь потік образ "та звинувачень, вірячи, що ті, хто ці звинувачення кидає, готові в якийсь момент зупинитися, щоб вислухати відповіді.

І дивно, що аргументи "проти" з’явилися за більш ніж рік після оприлюднення результатів конкурсу, саме зараз. Що, невже немає правових інструментів оскарження "неправомірних" і "злочинних" дій із боку Музею?

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Отже, наша позиція:

Ми ніколи не ігнорували потреби слідства, якщо нас повідомляли про них.

Ми ніколи не уникаємо спілкування, ініціюємо зустрічі, проводимо прес-конференції, обговорення – попри те, що іноді отримуємо відповіді від учасників процесу слідчих експериментів на кшталт: "А хто ви такі, щоб ми вам повідомляли, інформували вас, домовлялися?"

І розуміємо, що часто наші опоненти такі зустрічі сприймають не як інструмент до порозуміння, а як іще одну нагоду нападати, звинувачувати, скандалити.

Поява Музею, спорудження Меморіалу, наша щоденна діяльність зі збереження пам’яті та популяризації цінностей Майдану – це реалізація запиту суспільства на такий заклад і таку діяльність.

Ми розуміємо, що саме нам як інституції доведеться відповідати перед суспільством, якщо Меморіалу не буде. І ми готові до цього.

Але також розуміємо, що невелика група протестувальників представляє думку не всього суспільства, а лише його частини, й очевидно, що потрібен пошук рішення, яке не ігнорувало б її.

Водночас наголошуємо, що компроміс, якого хочемо досягнути, є компромісом не між Музеєм і протестувальниками, а між двома суспільними запитами. І відмова від появи Меморіалу на алеї станом на сьогодні чи застосування силових методів, як було сьогодні, не може бути цим компромісним рішенням. Невже для забезпечення слідчих дій бракує правових методів?

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Протиставляння Меморіалу слідству хибне та спекулятивне. І комусь – вигідне…

Останнє й основне: хоч би якими були мотиви кожної зі сторін, ми не можемо дозволити дискредитувати пам’ять про Героїв Небесної Сотні та образ Майдану як місця єднання та порозуміння людей заради спільної мети.

Тож знову й знову закликаємо "борців за справедливість", перш ніж нападати, валити, звинувачувати, пильно аналізувати, чи не є перекрученою чергова "сенсація". І йти на комунікацію, знати аргументи іншої сторони та прислухатися до думки решти громадян.

Нагадуємо, що 18 травня активісти громадського руху «С14» знесли паркан на алеї Героїв Небесної Сотні, де мало розпочатися будівництво Музею Революції Гідності. Про це повідомив лідер організації Євген Карась.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.