Влада Білорусі не дозволила назвати на честь Йосипа Сталіна вулицю Мінська

Білоруська влада відмовилася перейменовувати вулицю Мінська на честь Йосипа Сталіна. Так само дозволу не дали й на встановлення бюста диктатору СРСР.

Відповідні ініціативи запропонували білоруські прихильники акції «Безсмертний полк», повідомляє білоруська служба Радіо «Свобода».

Валерій Драко з однодумцями написали листа до Адміністрації президента Республіки Білорусь, у якому закликали перейменувати на честь Сталіна вулицю, поставити його погруддя, а напис «Волгоград» біля пам’ятника на площі Перемоги в Мінську замінити на «Сталінград».

З АП клопотання спрямували в Академію наук. Науковці зібрали висновки міністерств культури, інформації та інших установ і дали офіційну відповідь, що ані вулиці, ані бюста Сталіну в столиці республіки поки не буде.

«Ми зраділи, що хоча б щось вдасться відновити! — розповідає Драко. — Але ось днями прийшла нова відмова за підписом заступника керівника Мінського міського виконкому, що наш білоруський народ неоднозначно ставиться до Сталіна й треба почекати. Нам хоча б перейменувати Волгоградську вулицю в Сталінградську. Там би й бюст поставили. Нам сказали, що, може, в новому мікрорайоні зроблять. Але новий мікрорайон – це нові погляди. Там почнуться мітинги проти цього. Треба вулиця нейтральна, де будинки менші, де людей менше живе. Поки такої вулиці нема», – сказав Драко.

За його словами, в Мінську навіть почали збирати гроші на встановлення пам’ятника Сталіну. На рахунку, каже Драко, вже біля 10 тисяч доларів.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?