Знайдений у Польщі тунель може вести до Янтарної кімнати. ФОТО

Польські дослідники виявили в місці розташування колишнього штабу сухопутних військ Вермахту замаскований вхід у тунель, який може вести до легендарної Бурштинової кімнати.

Про це повідомив Бартломей Плебаньчик — працівник музею Другої світової війни у Мамерках у північно-західній Польщі, передає Укрінформ із посиланням на RMF.FM.

"Ми сміливо можемо говорити про прорив у пошуках. Завдяки застосуванню професійного георадара нам вдалося встановити місце підземного тунелю. Після розкопувань у місці, визначеному георадаром, ми і справді знайшли вхід у тунель, який майже однозначно не відкривався з часів війни", — заявив Плебаньчик.

 
Місце, під яким розташовується вхід до тунелю

Виміряти глибину тунелю поки не змогли. Вхід до нього, схоже, спеціально замаскували товщею ґрунту поверх 100-кілограмової бетонної плити. Зі слів Плебаньчика, в тунель неможливо потрапити, не спилявши велике дерево, яке виросло на місці плити.

У 2016—2017 роках сліди Янтарної кімнати вже шукали неподалік місця, де виявили замаскований бункер. Але тоді пошуки завершилися безрезультатно.  

Пошуковці розраховують знайти якщо не Бурштинову кімнату, то оригінальні документи, автентичні речі, якими користувалися генерали Вермахту.

Модель того, як може виглядати вхід до підземного бункера
Модель того, як може виглядати вхід до підземного бункера

У музеї в Мамерках припускають, що тунель спробують відкрити в кінці червня, коли владнають усі юридичні формальності.

ДОВІДКА:

У лісі під Мамерками на території близько 200 га в 1940— 1944 роках нацисти збудували 250 військових об’єктів, зокрема 30 залізобетонних укриттів, які збереглися до наших днів. Там могло перебувати одночасно 40 німецьких генералів і до 1,5 тис. офіцерів і солдатів Вермахту. Залишаючи Мамерки в січні 1945 року, німці не встигли підірвати збудовану інфраструктуру.

Бурштинова кімната — знаменитий шедевр мистецтва, який безслідно зник під час Другої світової війни та не знайдений й донині. Кімнату було створено німецькими та датськими майстрами для прусського короля Фрідріха І, а згодом подаровано російському царю Петру І. Вона вважалася перлиною літньої резиденції російських імператорів у Царському селі біля Санкт-Петербурга.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?