Археологи розкопали давню браму Софійського собору

Під час археологічних розкопок на території Національного заповіднику "Софія Київська" виявили монументальну споруду XII ст. із обпаленої цегли - плінфи. Цей матеріал використовували при будівництві за часів Київської Русі. Розкопки проходять у Митрополичому саду в декількох метрах від собору.

Про це повідомляє Газета.UA.

 
Фото: facebook.com/SophiaKyiv

"Тепер сантиметр за сантиметром ми будемо відкривати те, чого ніхто з нині живих не бачив. Орієнтовна площа споруди – близько 100 квадратних метрів. Можливо, це Софійські ворота з надбрамною церквою, на зразок Золотих воріт. А можливо, і щось інше. Незабаром будемо знати більше", - зазначив археолог Тимур Бобровський.

Згідно з попереднім дослідженням, Софійські ворота – частина оборонних споруд часів князя Володимира Великого, які розміщувалися у районі перетину нинішніх вулиць Володимирської та Великої Житомирської, тобто трохи далі "Софії". Це унікальне відкриття, що дозволяє більше дізнатися про життя Києва і киян багато століть тому.

 
Фото: facebook.com/SophiaKyiv

Нині на місці розкопу археологи знайшли монету "полушку" часів російського імператора Петра I 1721-го. Її знайшли на невеликій глибині 15-20 см. На реверсі монети можна розглянути титул царя "ВРП" (Всієї Росії Повелитель).

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.