Танці на костях. Під танцмайданчиком знайшли улюбленця Наполеона

У центрі м. Смоленська в Росії знайшли могилу близького друга французького імператора Наполеона І Бонапарта – дивізійного генерала Гюдена. На його костях буквально танцювали кілька поколінь смолян.

Археологи виявили поховання на Королівському бастіоні в Центральному парку культури й відпочинку «Лопатинський сад», який розбитий на місці колишньої фортеці, повідомляє Newsru.com.

 
Сезар Шарль Етьєн Гюден. Портрет Жоржа Руже
вікіпедія

Поховання полководця шукали багато років. Попередні пошуки проводив міжнародний історико-археологічний проект Фонду розвитку російсько-французьких історичних ініціатив у травні цього року на Шеїновому бастіоні.

Проте там останків наполеонівського генерала не знайшли. Пошуки на Королівському бастіоні почалися 25 червня і, судячи з усього, виявилися успішними.

 
Щоб дістатися могили генерала Гюдена, археологам довелося розбирати танцювальний майданчик
newsru.com

Могила Гюдена ховалася за танцмайданчиком, зведеним у радянський період. Археологам довелося розібрати його цегляний фундамент. Виходить, самі того не знаючи, мешканці Смоленська танцювали на могилі полководця.

Рештки виявилися у вкрай поганому стані – за понад 200 років у могилу проникли земля й вода. Тому ідентифікували генерала за відсутньою лівою ногою і роздробленою правою. Ці каліцтва, які виявилися смертельними, Гюден одержав під час артилерійського обстрілу в ході битви біля с. Лубіно 19 серпня 1812 року, де французи втратили 8,5 тисяч солдатів.

 
NEWSRU.COM

«Гюден помер у Смоленську на руках у Наполеона, власне, Бонапарт і є останньою людиною, яка бачила його живим. Так що після Наполеона ми вперше бачимо останки цього блискучого генерала, чиє серце поховано в Пантеоні в Парижі», – повідомив французький археолог П’єр Малиновський.

ДОВІДКА:

Сезар Шарль Етьєн Гюден де ля Саблонньєр (1768 – 1812) – дивізійний генерал, учасник численних військових кампаній часів французької Директорії, Консульства і Першої імперії.  Командир 3-ї дивізії 1-го корпусу Великої армії (з квітня 1812 року) Французької імперії.

За наказом імператора Наполеона серце генерала Гюдена перевезли до Франції та поховали на кладовищі Пер-Лашез, у гробниці піхотної дивізії якою командував Гюден. Його ім'я занесене до списку найбільш шанованих генералів Франції на східному боці Тріумфальної арки.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?